Далекого 1967 року на майданчику запорізького заводу «Дніпроспецсталь» був уведений в експлуатацію перший в СРСР спеціалізований комплекс із перевірки якості вітчизняної металопродукції, названий «Цехом випробувань».
Сьогодні цьому цеху вже 45. Його співробітники щодня приймають до тисячі різних проб металу, сортують їх і виготовляють зразки для подальших випробувань. Він усе ще вважається унікальним на теренах як України, так і країн СНД. Цікавий факт: біля витоків «Цеху випробувань» стояла... жінка. Для металургійної галузі це абсолютно не типовий випадок, але так уже сталося, що всі турботи з організації роботи цього унікального підрозділу лягли саме на тендітні жіночі плечі.
«Проектні інститути Радянського Союзу на той час не мали досвіду створення цехів подібного типу, тому до процесу долучилася наша співробітниця — Ніна Костянтинівна Пудікова — Герой Соціалістичної Праці і прекрасний фахівець своєї справи», — розповідає керівник історичного музею ПАТ «Дніпроспецсталь» Юрій Рильський. Пудікова вирішувала всі поточні питання, пов’язані з будівництвом цеху: замовляла устаткування, планувала в приміщенні, що будувалося, розміщення спеціальних дільниць і лабораторій, підбирала і навчала персонал. Її призначили і першим керівником цеху випробувань, хоча в ті роки жінка на чолі цеху — виняткове явище в металургійній галузі.
Ніна Костянтинівна почала працювати в досить ранньому віці. «Закінчивши 1932 року Сумський хімічний технікум, я отримала направлення на Хмельницький цукровий завод Воронезького цукротресту, де рік пропрацювала змінним хіміком (в той час, коли люди в українських селах харчувалися падаллю та помирали з голоду, на території УРСР функціонували цілі продовольчі трести). 1933-го звільнилася з цього підприємства і переїхала до Запоріжжя, де почала працювати травильницею металу в лабораторії комбінату «Запоріжсталь», — згадувала наша героїня свої молоді роки.
Тоді, мабуть, вона і зіткнулася вперше з проблемою страхітливої якості продукції, що випускалася флагманами сталінської індустріалізації. Керівники радянської держави прагнули будь-що перегнати «капіталістів-експлуататорів» за кількісними показниками видобутих руди та вугілля, виплавленої сталі, зібраного з колгоспних ланів урожаю. Офіційна пропаганда, захлинаючись, розповідала про те, що до кінця 1930-х лише запорізький металургійний комплекс, що почав працювати 1932 року, виробляв стільки ж продукції, скільки всі металургійні заводи Угорщини, Іспанії та Канади разом узяті.
Але коли повідомили результати перших випробувань запорізького металу, сталевари схопилися за голову. В квітні 1934 року первинний контроль продукції сталеплавильного цеху Заводу інструментальних сталей (сучасна «Дніпроспецсталь») виявив, що від 12 до 22% плавок не відповідають заданому хімічному аналізу, тобто браковані. Потім, правда, з бракованими плавками «попрацював» начальник відділу технічного контролю та головний інженер, а відділ збуту «провів роботу» зі споживачами, після чого остаточний брак за хімічним складом у вказаному цеху склав усього 3,2%. Але і ця цифра була гнітючою. За даними сучасних фахівців, середній показник браку за хімічним складом у сталеплавильних цехах тієї ж «Дніпроспецсталі» сьогодні складає близько 2%.
Проте повернемося до нашої героїні. До початку війни Ніна Пудікова встигла закінчити Дніпропетровський металургійний інститут і отримати посаду інженера в термометалографічній лабораторії «Запоріжсталі». Коли німецькі війська наблизилися до Запоріжжя, її разом із маленькою донькою евакуювали на Кавказ, де Ніну Костянтинівну наздогнало розпорядження наркомату про терміновий перевід до Новосибірська для роботи на місцевому металургійному заводі.
Війна все розставила на свої місця. Вермахт серйозно перевершував Червону армію за рівнем військової техніки та стрілецької зброї, а металом нацистську воєнну промисловість забезпечувала знаменита корпорація Круппів. Їхня продукція набула у світі великої популярності завдяки своїй високій якості, так що радянським сталеварам ніяк не можна було відставати від ворога. Від цього безпосередньо залежала боєздатність наших військ, що і так зазнали великих утрат у боях із німцями.
Забезпечувати випуск Новосибірським металургійним заводом якісної продукції саме і було обов’язком Ніни Пудікової. На цьому підприємстві вона пропрацювала майже десять років, пройшовши шлях від простого інженера до начальника термометалографічної лабораторії. Була удостоєна особливої урядової нагороди — медалі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні», що вручається передовикам виробництва за особливий внесок у перемогу над Німеччиною.
На рідну запорізьку землю Ніна Костянтинівна повернулася вже досвідченим фахівцем із контролю якості металопродукції. Вона виховала цілу когорту професійних контролерів і випробувачів металу, впровадила низку новацій у технологію перевірки якості металопродукції, за що пізніше отримала звання Героя Соціалістичної Праці. Але вінцем її діяльності став пуск «Цеху випробувань» — унікального комплексу з перевірки якості української спецсталі. Ніна Пудікова пішла з життя влітку 1996-го у 84-річному віці. Цього року їй би виповнилося рівно сто.
