Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Наука перемагати

14 лютого, 2009 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Коли читаєш твори стародавніх мудреців і видатних людей, знайомишся з їхніми поглядами на життя й навколишній світ, то мимоволі спадає на думку, що всі вони володіли даром передбачення, тому їхні крилаті вислови не лише характеризують той час, в якому вони жили, а й спрямовані в майбутнє. Так, давньокитайський філософ Конфуцій вважав, що головним у взаєминах держави з народом є вміння зберегти довіру народу, а давньогрецький філософ Платон дійшов висновку, що істинна політика полягає в тому, щоб шляхом виховання зробити громадян більш справедливими. Його учень Аристотель наголошував, що державний діяч повинен по можливості найкращим способом здійснювати керівництво і, особливо, піклуватися про фізичний і моральний стан молоді.

Наче на нас дивилися ті, хто писав ці рядки. Та були серед відомих особистостей і такі, хто принципи державного управління, за які виступали — стверджували своєю діяльністю. Один із них — італійський мислитель, історик і письменник Нікколо Макіавеллі — служив у комісії Десяти. Вона збирала найманців до війська, закуповувала зброю та мала в своєму розпорядженні гроші, якими й себе не забувала наділяти, за що жителі називали цю комісію «Десятьма розкрадачами». Як секретар цієї комісії, Макіавеллі зумів налагодити її діяльність і переконався в тому, що проти розкрадачів і різних порушників потрібні, насамперед, рішучі заходи для зміцнення державної влади.

Та як діяти, якими методами, щоб домогтися успіху? І на ці запитання є відповідь. Мета й виконавці — ось що відіграє найважливішу роль в діяльності людини, в розбудові країни, яка тільки-но стала незалежною, суверенною й починає здійснювати демократичні перетворення. Тут є де докласти рук. І праця вже дає наслідки, труднощі відходять у минуле, але багатьох жителів України охопило розчарування, невдоволення. Що ж, це властиве часам змін, не все тут проходить без ускладнень. Але чому ми не позбулися криз і занепаду, чому згасає запал, знижується довіра людей до влади? Висловилася з цього приводу й моя сусідка, домогосподарка (причому вже давно), коротко й стисло: «Про народ ніхто не думає». Я тоді не погодився з такою думкою, а недавно знову замислився. Адже думати про народ можна по-різному.

Уряд, очолюваний Юлією Тимошенко можна критикувати, називати недоліки в його діяльності, але в одному йому не відмовити — в намаганні зробити щось корисне для людей. Це прагнення є щирим, непідробним, і уряду таки вдалося дещо здійснити; приміром, почати виплати за знеціненими вкладами, збільшити пенсії, соціальні витрати, але корінних змін не сталося, та й не могло статися. З яких причин? Це добре видно з того, як приймався у Верховній Раді бюджет на 2009 рік. Він має значний дефіцит, тобто видатки перевищують доходи майже на 30 млрд. гривень, по багатьох статтях є недофінансування, виділено менше коштів, ніж це було потрібно. Причина одна — немає грошей, наша державна казна виявилася бідною, як руда миша. До речі, це не вперше. Подібне траплялося регулярно і в минулі роки. Чому? Бо країна виявилася заручником непрозорої, проведеної з порушеннями, приватизації, пов’язаних із нею штучно створених корупційних схем. Приватні ж власники поспішили розмістити кошти на рахунках в іноземних банках, і прибуток підприємств більше не надходить до бюджету. У населення ж вже давно вивітрилися марні надії, багато людей виїхало на заробітки за кордон, там, де завмерло виробництво, робітники й дипломовані спеціалісти перекваліфікувалися, знайшли місця в торгівлі, або на різних допоміжних роботах. Проте, це не обнадійливий вихід. Там, де ставлять населення на межу виживання, там неодмінно й країна рано чи пізно опиняється в такому ж становищі.

Чому ми не маємо стратегії розвитку країни? Стратегія будується на тих ресурсах, якими володіє країна. Для арабських країн це нафта, для України — земля, її чорнозем. Несміливо й з великою неохотою підходять у нас до цієї істини, бо в сільське господарство треба вкладати гроші, перш ніж мати продукцію, а в металургійній і хімічній промисловості вже є чистий прибуток. А те, що все це тимчасове явище, що кон’юнктура ринку може змінитися, як це й маємо сьогодні, не береться до уваги. У нас багато говориться про реформи, та, перш за все, треба професійно підійти до управління й економікою, й всією країною. Економічні важелі повинні бути в руках держави, як і більшість підприємств, особливо стратегічного значення. Без цього ні про яке зрушення, ні про яку розбудову, ні про яке повноцінне фінансування потреб країни й мови не може бути. Це завдання для людей державного мислення, яким суспільні інтереси важливіші від особистих чи кланових.

Олександр ГРОМОВ, Київ
Газета: 
Рубрика: