Відгук на статтю Юрія КИЛИМНИКА «Хто сказав, що за свою історію ми не повинні каятися?» («День», №137 від 6 серпня 2013 року).
Вважаю, що викладена у статті думка про каяття за чиїсь проступки та злочини не є правильною, є нелогічною і навіть шкідливою. Тим паче, коли йдеться про події в досить віддаленому минулому.
Каятися може лише той, хто вчинив проступок чи злочин, бо немає жодних ні юридичних, ні моральних підстав каятися за когось, тобто визнавати свою вину за те, чого не робив. Сучасники можуть тільки оцінювати вчинки і дії попередників, засуджувати чи схвалювати (тією чи іншою мірою), а не каятися за них.
Якщо підійти до будь-якого робітника, селянина, інженера, лікаря, вчителя з таким питанням, то навряд чи вони захочуть каятися за когось, наприклад, за сусіда-злодія (чи вбивцю), за радянську владу в Україні, за Б. Хмельницького, за гайдамаків, за походи запорожців і грабіж та вбивства мирного турецького населення, за походи Володимира Великого та Святослава Хороброго, за княгиню Ольгу (спалений нею Іскоростень і вбитих деревлян)... І росіяни не каються за всіх своїх вождів. І італійці за всіх своїх кесарів і Муссоліні. І американці за геноцид індійців і мирних жителів Хіросіми, Нагасакі і В’єтнаму. Ніхто не збирається каятися, але чомусь пропонують саме нам.
Так, зараз у світі є сили, яким вигідно нав’язувати синдром каяття і відповідно почуття вини за когось, психологічно (а часом і фізично) змушувати не тільки окремих людей, а й цілі народи каятися за чиїсь проступки, злочини. Алгоритм такої поведінки зрозумілий: покаявся — значить, винен, винен — значить, плати. Не маєш чим — можеш нерухомістю, землею тощо.
Такі ідеї — знахідка для тоталітарних режимів. Визнаючи групову вину, вони цим виправдовують депортації і винищення цілих груп населення і народів. Вони широко цим користувалися — німецькі нацисти, радянські імперіал-комуністи, червоні кхмери, режим Мао Цзедуна і т. д.
Завжди є агресор, окупант, злочинець, провокатор, брехун, популіст, і завжди є їхні жертви. Усі вони тероризують і дурять людей (в тому числі за допомогою засобів масової інформації). А тому не можна звинувачувати людей, що не змогли їм протистояти і під тиском психологічного і фізичного терору їх слухалися, а немало людей щиро повірили брехні (дехто і до сьогодні вірить).
