Свій неповторний авторський почерк у Олени Маркосян («І це наше майбутнє», №36). Нічого, що публікація відбулася 23 лютого, хоча за смислом приурочена до іншої — березневої дати. Ловлю себе на егоцентричній чоловічий заздрості до жіночого стилю. Залишається побажати О. Маркосян подальших творчих одкровень, бо «жіноча» тема невичерпна. Жінка очима жінки — це вельми цікаво.
Також звертають на себе увагу змістовні матеріали Віталія Княжанського, який ділиться тривожними думками та фактами щодо близького вичерпання запасу технічної міцності країни. Треба було б увімкнути екстрене гальмування, а ми й тут продовжуємо рух тим же курсом, що веде до небезпеки.
На завершення дозволю собі одну крамольну думку: не «розТОПтав» би «Топ «Дня» тих обдарованих авторів, чиї публікації не вписались у суб’єктивні читацькі критерії й тому не удостоєні уваги учасників акції. Досить жорстока виходить «гра», яка нагадує «Останнього героя».
Рецепт якісної журналістики
Чесно кажучи, не будучи палким прихильником телебачення, у попередніх п’ятничних номерах я не читав матеріали нового телеексперта «Дня» Катерини Дядюн. І дарма, бо, ознайомившись iз творіннями авторки «Щастя для всіх — і задарма» та «Нова мітла УТ-1» у
«Дні» №35, дійшов висновку, що кожна із названих статей варта того, аби її відзначити.
Як відомо, розумний висловлюється складно про просте, а мудрий — просто про складне. Так от, якщо взяти таку мудрість, додати трохи іронії та словесних пасажів, то отримаємо якісну журналістику від Катерини Дядюн.
Коротко і ясно
Шановна редакціє!
Надсилаю лише назви кращих, на мою думку, матеріалів:
1. Юрій Шаповал «Чи був Микита Хрущов «шахраєм найвищого ґатунку»? (№36).
2. Клара Гудзик «Епоха «релігійних супермаркетів» (№33).
3. Юрій Зелінський «Український Сибір» (№35).
4. Людмила Рябоконь «Українець на ім’я Джеймс» (№32).
5. Валентина Заболотна «Три вечори кохання» (№33).
