Ольга ЛІСОВА, дружина воїна ЗСУ, редакторка районної газети, смт Новгородка:
— Минулий тиждень запам’ятався поїздкою на передову. Це була моя перша поїздка на схід України. Красногорівка, Мар’їнка, Славне. Важко описати почуття й емоції, які наповнювали моє серце там: це почуття радості, любові, гордості, щастя, переплетені з почуттями відчаю, суму, страху, сліз...
Покинувши мирне розмірене життя, я опинилася ніби в іншій реальності, де наші повсякденні «проблеми» зовсім не мають сенсу. Де люди радіють ковдрі, щоб зробити з неї ширму, жмені зеленої петрушки для супу побратимам, дзеркалу, щоб глянути на себе у повний зріст і є воно одне на чотири кімнати, душу з холодною водою... Проте нашим військовим є в радість вирощувати помідори і чорнобривці на позиції, доглядати покинутих господарями собак і котів, які блукають по території, тихо попросити у Бога здоров’я для себе і родини в палатці-капличці... І головне в такій ситуації не втрачати бадьорості духу, радіти кожній прожитій хвилині, годині — адже там війна, там стріляють, там страх і розпач. Мене ті пережиті там години переповнювала гордість за наших хлопців, не тільки новгородківців, а й усіх воїнів-захисників. Добрі розповіді командирів, побратимів, підлеглих про їхню службу, про їхнє відповідальне ставлення до неї, до своїх обов’язків, про дотримання військової присяги ще більше додало мені гордості за них. Нам є ким пишатися, на кого рівнятися, ким дорожити і любити. І наостанок щодо любові. Коротенька зустріч з моїм чоловіком Костянтином, який служить саме у цих місцях, ще раз довела, що він у мене найкращий, наймужніший, найдобріший, най..., най...
Та зустріч змінила моє життя, я зрозуміла, що зараз найголовніше його життя і здоров’я, адже він захищає мене, наших дітей і внучат, і не тільки наших. Він захищає країну. І зовсім не головне, чи є у тебе гроші, вишуканий одяг чи їжа, головне — мир і спокій. І саме такі воїни-захисники, як мій чоловік і тисячі інших чоловіків, дружин, матерів, батьків, братів, дідусів, коханих, наречених, бережуть його. Тож нехай у кожного із них будуть сильні Ангели-охоронці, які повернуть їх живими і здоровими до рідних осель, до рідних і близьких, де їх з нетерпінням і любов’ю чекають.
Наталя КРИВОШЕЙ, журналістка, голова ГО «Центру журналістських ініціатив «Медіаколо»:
— Тиждень, що минув, запам’ятався роздумами про те, що чим ближче до виборів, то частіше політична доцільність перемагає здоровий глузд. Мільйон гривень на адресну матеріальну допомогу жителям Кропивницького за депутатськими зверненнями...Тендер для друкованих ЗМІ на 600 тисяч гривень на висвітлення діяльності міської ради... Кошти на це виділялися і раніше, але всередині бюджетного року в таких обсягах — вперше. Пояснення такої щедрості банальне — місцеві вибори. І схоже на те, що агітаційну кампанію місцева влада збирається провести в тому числі за бюджетні кошти.
Саме політичною доцільністю напередодні місцевих виборів, а не здоровим глуздом можна пояснити й деякі дії обласної влади. Так, цьогоріч у Долинській за кошти Державного фонду регіонального розвитку мали завершити будівництво об’єднаного водогону, щоб вирішити багаторічну проблему водопостачання міста з населенням чисельністю 24 тисячі. Проте обласна влада спрямувала фінансування на будівництво «з нуля» дитсадка на 80 осіб у селі Кропивницького району, що, як і багато інших об’єктів, можна подати під вивіскою програми Президента України (і за сумісництвом найпопулярнішого обличчя партії «Слуги народу») Володимира Зеленського «Велике будівництво». Як це було з ремонтом шляхопроводу на автодорозі М-12 біля Канатового: у червні ексголова Кіровоградської ОДА Андрій Балонь відкривав його для транспорту під виглядом реалізації програми «Велике будівництво», а сьогодні дорожники кажуть, що об’єкт ще не введено в експлуатацію і що роботи тривають за кошти держбюджету в рамках експлуатаційного утримання доріг загального користування. З об’єднаним водопроводом Долинської так би не вийшло, бо всім відомо, що будувати його почали ще два роки тому. Та й міська голова Віра Тернавська з командою, вирішивши таку гостру проблему міста, принесла б електоральні бонуси не провладній партії, бо багато років незмінно представляє іншу. Й не дивно, що одне з перших запитань, яке колишній голова ОДА поставив їй під час розмови про долю водопроводу «Не терпиться перерізати стрічку?». З того часу почалася інформаційна кампанія під девізом «міська влада не змогла, а обласна — зможе». Андрій Балонь зустрічався з долинцями і обіцяв вирішити проблему, яку обласна влада сама ж і створила, надавши перевагу у фінансуванні не перехідному об’єкту, як визначено Кабміном, а новому.
Та після арешту Балоня через підозру в хабарництві та звільнення з посади питання водопроводу на деякий час зависло в повітрі. І ось минулого тижня перший заступник голови ОДА Ігор Кузьмін провів засідання обласної комісії з оцінки попереднього конкурсного відбору інвестиційних програм та проєктів регіонального розвитку, які реалізуються за рахунок коштів ДФРР. Йшлося й про водопровід Долинської. Посадовець заявив, що необхідні 10 мільйонів гривень знайдуть за рахунок перерозподілу коштів. А далі, як повідомила пресслужба ОДА, доручив голові Долинської РДА Євгенію Звіздовському, який також є депутатом Долинської міської ради, взяти під особистий контроль реалізацію проєктів, що втілюються міськрадою... Тож, схоже, людину, яка перерізатиме стрічку добудованого водогону від провладної команди, знайдено. Це означає, що і кошти виділять, хоч і не на початку року, як мало бути. Та головне, що незалежно від перестановки фігур на політичній шахівниці з’явилася надія, що люди будуть з водою.
Світлана ЛИСТЮК, громадська організація «Баба Єлька»
— Минулого тижня ми прийняли доленосне рішення, покликане змінити систему «офіційної культури». Не знаю, чи хтось десь таке практикував, але громадська організація «Баба Єлька» вирішила не плисти за течією, не боротися з системою, а очолити її, щоб докорінно перебудувати.
Більше двох років ми за власні кошти збираємо і досліджуємо фольклор і етнографію Кіровоградщини, підіймаємо з глибин народної пам’яті і темних закутків бабусиних комірчин прекрасні й унікальні зразки народної творчості, створюємо лабораторію автентичного мистецтва, відроджуємо прадавні пісні і рецепти, презентуємо свій регіон на міжнародній арені і фактично виконуємо функції пересічного центру народної творчості. На жаль, у нашій державі культура традиційно знаходиться на останньому місці у бюджеті. Тому чимало людей вважають її незначним «сировинним придатком» для економіки, політики і соціальної сфери. Але насправді, вона далеко не остання у житті. Адже саме культура робить нас не пустими наймитами без роду-племені, а єдиним народом з міцним і глибоким корінням. Шкода лише, що далеко не всі працівники сфери культури розуміють цю значущу роль. Бо працювати в культурі — зовсім не означає жити нею, любити, плекати і творити.
Сьогодні ж небайдужа громада може об’єднатися навколо ідеї підтримки народної культури і творчості, і стати тим фронтиром, який розмежує автентику і шароварщину, який підійме працю народних майстрів над китайськими фабричними штамповками, який стоятиме на захисті культури традиційної і крок за кроком просуватиме її у сферу новітньої масової поп-культури, даючи нове життя в сучасному світі. Бо тільки від нас сьогодні залежить, яку сорочку завтра одягнуть наші діти (китайську фабричну чи українську народну), і якою мовою вони розмовлятимуть (рідною чи окупаційною). Мабуть, саме це розуміння підштовхнуло «Бабу Єльку» взяти участь у конкурсі на керівника комунального закладу — обласного центру народної творчості. Це доленосне рішення не тільки для нас, а для системи в цілому. І сьогодні ми відкрито заявляємо про наміри очолити те, що не можемо побороти.
