Як згадували його сучасники, Адам Міцкевич вирізнявся розумом, витонченістю манер, ввічливістю й умінням вести розмови як у світських салонах, так і за приятельським столом
Багато років тому, будучи в Одесі, я звернула увагу на меморіальну дошку на будівлі колишнього Ришельєвського ліцею на Дерібасівській. Вона свідчила, що тут у 1825 році викладав великий польський поет Адам Міцкевич. Але не тільки з Одесою пов’язаний український період у житті А. Міцкевича — Київ, Харків і Крим також залишили свій слід у житті та творчості польського поета.
Народився Адам Міцкевич 24 грудня 1798 р. на хуторі Заосьє під м. Новогрудком (на кордоні Мінської губернії). У цьому містечку тривали нескінченні суперечки його мешканців різного віросповідання про те, хто був засновником їхньої стародавньої православної Борисоглібської церкви — Ярослав Мудрий чи Святий Володимир, хреститель Русі. Не хочу вдаватися в містику, але все ж таки це — як «нитка долі», що привела згодом А. Міцкевича на Україну.
Адам Міцкевич здобув чудову філологічну освіту в Віленському університеті (нині м. Вільнюс), що був тоді великим центром польської культури. Поетичний талант і бунтарський дух великого поета почали проявлятися ще в стінах університету. Перші два збірники його творів побачили світ у Вільно в 1822 — 1823 рр. У передмові до першого з них А. Міцкевич підкреслив своє поетичне кредо: романтизм, народність, історизм. Це було свіжим віянням у польській літературі, становленням нової епохи в її розвитку.
Прагнення до свободи, боротьби з пригнобленням і приниженням польського народу російським самодержавством (Польща на той час стала жертвою поділів і переживала важкі роки втрати своєї незалежності) вилилося в активну участь молодого поета в політичних зібраннях і таємних студентських патріотичних товариствах. Його «Ода до юності» (написана в 1820 р., опублікована пізніше) стала своєрідним гімном для польської молоді, котра прагнула до боротьби за незалежність. Коли почалися пошуки учасників «недозволених» студентських товариств, добралися і до молодого польського поета, хоча А. Міцкевич давно вийшов з університетських стін і працював вчителем гімназії в місті Ковно (нинішній Каунас). Врятувало мовчання товаришів, які його не виказали. Проте підозрілого вчителя взяли «на замітку», а далі пішли арешт і відправка до Петербурга за призначенням «в системі міністерства народної освіти до віддалених місцевостей».
Такою «віддаленою місцевістю» виявився південь України — Одеса. Про це можна було тільки мріяти! Цьому засланню сприяли нові друзі поета — Міцкевич як особистість із його передовими поглядами та поетичним талантом незмінно користувався симпатією прогресивних і талановитих людей, із якими йому випадала доля зустрічатися. Серед них були й майбутні декабристи: К. Рилєєв та О. Бестужев, із якими він подружився в Петербурзі. Дорогою до Одеси взимку 1825 р. Адам Міцкевич відвідав Київ, побувавши на знаменитому київському Контрактовому ярмарку. У листі до свого польського приятеля 5 лютого 1825 р. Міцкевич писав про приїзд до Києва, що здоровий і перебуває в хорошому настрої. Ще б пак! Зимові київські «Контракти» слугували місцем відмінної конспірації для політичних, заборонених владою зустрічей. По суті, через Київ здійснювався зв’язок Польського патріотичного товариства з декабристами, які готували повстання проти самодержавства. У Києві Адам Міцкевич мав можливість зустрітися з революційно налаштованими людьми, а також познайомитися з історичними визначними пам’ятками найкрасивішого міста на Дніпрі, побувати в святій Лаврі, в селі Стеблеве на Київщині. У своєму творі «Пан Тадеуш» він згадує Україну: «Чи на Вкраїні я б ту липу упізнав, що сотню панночок і сотню хлопців бравих ховала в холодку при танцях і забавах, як вечір повивав блакитноводу Рось» (переклад М. Рильського).
А попереду була Одеса. Галасливе, різномовне портове місто, пов’язане торговими шляхами з усім Середземномор’ям, влітку 1825 року стає центром політичної діяльності південців. Як до Києва на зимові «Контракти», так і до Одеси того літа почали з’їжджатися революційно налаштовані проти самодержавства конспіратори. Адам Міцкевич приїхав до Одеси з Києва 17 лютого 1825 р., фактично змінивши О. Пушкіна, засланця з Одеси до Михайлівського в серпні 1824 р. При собі він мав листа від К. Рилєєва до одного поета-однодумця — своєрідну політичну рекомендацію для входження в коло південних вільнодумців. У листі були слова: «... Міцкевич до того ж — поет — улюбленець нації своєї». В Одесі поет став володарем дум передової інтелігенції. Як згадували його сучасники, Адам Міцкевич вирізнявся розумом, витонченістю манер, ввічливістю й умінням вести розмови як у світських салонах, так і за приятельським столом. Але царський розшук не дрімав: до нового викладача Ришельєвського ліцею приставили спостерігача — відомого в ті часи генерала І. Вітта. Саме він організував стеження за декабристами й О. Пушкіним на півдні. Таємний агент імператора, Вітт займав невинну посаду опікуна Ришельєвського ліцею. Розігруючи з себе «заступника» засланого польського поета, саме Вітт організував його подорож Кримом у липні 1825 року.
Розкішна кримська природа зачарувала поета-романтика. Міцкевич уперше побачив гори і був приголомшений їхньою величчю. Це сприяло його поетичним імпровізаціям. Так з’явилися знамениті «Кримські сонети», серед яких «Чатирдаг», «Алушта вночі», «Бахчисарай».
Та в душу поета дедалі частіше закрадалася тривога, і передчуття не обдурило Міцкевича — насувався грудень 1825 року. Після дев’яти місяців перебування в Одесі він мав їхати до Москви за новим призначенням. Добре, що до Москви, а не до Петербурга, де поет цілком міг розділити долю декабристів. У цьому було везіння... А. Міцкевич мріяв знову побувати на Київщині, подихати, за його словами, повітрям України. Але обставини склалися так, писав він, що довелося їхати незнайомими місцями. Шлях лежав через інше українське місто — Харків. Нові враження, знайомства, нові друзі. У Харкові Міцкевич знайомиться зі студентами університету, з викладачем польської мови, майбутнім деканом і ректором, українським поетом Петром Петровичем Гулаком- Артемовським. У П. Гулака- Артемовського Міцкевич зустрівся з майбутнім кириломефодіївцем — юним М. Савичем. Згодом Савич став великим шанувальником творів польського поета і волею долі зіграв благородну роль посередника між Адамом Міцкевичем, який знаходився в еміграції в Парижі, й Тарасом Шевченком.
Жорстоке придушення повстання декабристів, доля його друзів — Рилєєва, Бестужева — глибоко ранили душу поета. І хоча А. Міцкевичу вдалося уникнути суду у справі декабристів, із якими він підтримував зв’язок на Київщині та в Одесі, реальна можливість арешту як дамоклів меч нависла над поетом. Єдиним виходом була еміграція за кордон. Отримати закордонний паспорт політичному засланцеві допомогли друзі. 15 травня 1829 р. Адам Міцкевич, прощаючись із друзями, виїжджає, думаючи, що на деякий час, але виявилося — назавжди... Попереду була свобода від вічного переслідування, але і гіркота перебування далеко від Батьківщини.
Це була весна 1829 р. А восени того самого року Павло Енгельгардт приїжджає до Вільно разом із п’ятнадцятилітнім Тарасом Шевченком. Тут у Віленському університеті кріпосний юнак дізнається про судовий процес над членами таємних студентських патріотичних товариств, активним учасником яких був польський поет Адам Міцкевич. Тарас Шевченко знав польську мову, якій навчив його поляк Ян Душовський, управитель маєтку Енгельгардта. Майбутній український геній захопився поезією А. Міцкевича, читав його в оригіналі, багато знав напам’ять. Доля не звела двох чудових поетів. Проте Великому Кобзарю в 1848 році вдалося передати Адаму Міцкевичу поему «Кавказ» на знак солідарності та заочної дружби. Це важливе доручення й виконав М. Савич, вручивши «особисто в руки» (як просив Т. Шевченко) безцінний подарунок з України польському поету в Парижі.
Підступна хвороба (холера) обірвала життя поета-борця в Константинополі 26 липня 1855 року. В Україні пам’ятають перебування Адама Міцкевича, шанують його пам’ять. У Києві є вулиця імені прославленого польського поета. На одній із площ Львова височіє витончений пам’ятник поету-романтику. Важко знайти любителя світової художньої класики, в домашній бібліотеці якого не стояв би томик поезій Адама Міцкевича в перекладах або в оригіналі. Перекладали його вірші, балади та поеми знамениті літератори, серед яких і українські поети та прозаїки: Петро Гулак- Артемовський, Іван Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Бажан. Починав працювати над перекладом творів Адама Міцкевича українською мовою й Тарас Шевченко.
Поезія Адама Міцкевича надихнула і видатних композиторів — Михайла Глінку та Миколу Лисенка, які написали музику на тексти творів Співця Свободи.
