Ми продовжуємо публікувати рецензії наших читачів, надіслані нам разом із анкетою, яку «День» проводив у травні. Нам здається, що думки, висловлені в цих відгуках, цікаві не тільки нам, журналістам, а й вам, читачам. Сьогодні слово Лії Жулинській із Кривого Рогу, котра вразила нас не тільки фундаментальним розбором публікацій «Дня», а й своєю активною позицією, небайдужістю до проблем країни.
Шановна редакціє, добридень!
Ось вирішила «пограти» в лотерею лише з однією метою: висловити захоплення вашою газетою, яку два роки вважаю еталоном, бо маю деякий досвід читача: «Пионерская правда», «Комсомольская правда» та «Литературная газета», «товсті» журнали... У часи перебудови «Правда» та «Известия» продемонстрували (це вперше для мене) «плюралізм» в освітленні одного й того ж факту, явища. Аж тут вигулькнула на терені вже незалежної України ну зовсім несподівана газета — «Киевские Ведомости». Було багато новацій, нових видань, але ця газета вчинила справжній фурор. На жаль, не втрималась на Олімпі ЗМІ, а пану Швецю не вдалося відновитися «творчо» на ниві «ВВ», а також убогих «Фактов и комментариев». Судячи з оглядин преси паном Бєльським з «Ери», читачам щономера пропонуються факти кримінально-сексуально-бомондного змісту плюс курча-табака, а «комментариев» — ані чути, ані видко на шпальтах. На відміну від «старшого брата», де на рядок факту наводиться купа аргументів. Та ось услід з'явилися розумні, інтелігентні видання, серед яких — і «День». Про що б не писала ваша газета — вона знаходить відгук у мене, бо й я про це не раз думала, говорила. Скажімо, про війну: хто розв'язав її, яку жертву поклали на олтар перемоги, чого оці розцяцьковані ветерани раз на рік, а впродовж року —жебраки. Або тема інтелігентності: чи є еліта в українських пампасах? А освіта, культура... Має рацію «День»: уподобання першої особи держави проектується на розвиток предмету. От рівень Кучми — попса. І народ має з ранку до ночі нескінченні фестивалі, піднесені на щабель національних хіт-парадів. А у мене, між іншим, усіляка музична апаратура потребує ремонту. І якщо я Ніну Матвієнко ще інколи можу почути по радіо, (до речі, якраз національне радіо стало дуже й дуже цікаве. І світоглядне!), то органну музику — зась. Словом, вмер для мене орган ризького Домського собору, а усілякі шаобаї немає сил слухати. Лишається, «аби з глузду не з'їхати», одне — читати щось розумне, а саме — «День».
Слід зазначити, що при першому знайомстві газета «День» мені не сподобалась через строкатість. Але час од часу я її купувала, як і деякі інші видання, коли була «зайва» гривня, і швидко впевнилася: «День» — нове явище в родині ЗМІ. Ось тому в мене зібралося декілька підшивок вашого видання, на жаль, російського варіанту. В Кривому Розі ні книжки, ні часопису, ні газети не знайдеш українською мовою. Мабуть, хтось вважає, що українські видання — інтелектуальні чи політичні — порушать стерильність нашого люмпен-комуністичного ареалу. Щоправда, для об'єктивності, мушу зауважити ось що: торік довелось побувати в Києві (один день), купила українське видання вашої газети й була прикро вражена, приголомшена його мовою. І річ, мабуть, не в комп'ютерному перекладі («половая тряпка — сексуальна ганчірка»), що визнає й головний редактор Лариса Івшина, журналістський талант якої я запримітила ще в перших «Киевских Ведомостях». Чомусь факсимільні листи дітей на конкурс «Что бы я хотел изменить в Украине?», писані українською, автентичні російським текстам. Тим часом, моя сім'я давно вже не передплачує періодики, бо живемо з тієї платні, яку видали сьогодні, а наступна може бути завтра або через два місяці. Але в різні способи за періодичними виданнями слідкуємо, а газету «День» отримуємо з номера в номер за простою схемою: є гроші чи немає, а кіоскер за домовленістю отой єдиний примірник, що надходить, залишає «до запитання». Чоловік повертається з роботи й забирає. Його бригада вже звикла до цього, і варто Даниловичу хоча б день не принести «День», то замордують докорами. Отже, один примірник читають п'ять- сім осіб.
До речі, ваш часопис став предметом, вірніше приводом, для непримиренних дискусій у чоловіковій бригаді, сформував у робочому середовищі стійку відразу до Кучми, яка підживлена щоденним зубожінням, виплекав прихильність до Марчука і думку, що справді немає, крім нього, кращого кандидата на посаду президента. А ще ось таке: як у Кучми вистачає совісті знову балотуватися, причому в такий спосіб, що люди не чують, не знають інших кандидатів. Невже вони там думають, що мають народ за розумових кастратів? Он у бригаді працював один слюсар — стійкий прихильник Компартії й Симоненка. Це — його право, хоча він і раніше, а зараз — тим більше живе у чині робітника-жебрака. Так от, він настільки вперто сперечався з більшістю, яка «вихована» газетою «День», що покинув бригаду і навіть тумбочку в лазні поміняв. Словом, «протестний електорат», як пише ваш часопис, має місце. І якщо все ж Кучма переможе — ніхто не повірить у чесність результатів. Народ проголосує за Марчука, Мороза, Симоненка (пенсіонери, пам'ять яких ще зберігає стабільність існування, але вже не здатна до роздумів над поточним лихоліттям). І всі розуміють, що ота «Злагода» давно вже полагоджена між керівними кадрами, бо їм і зараз дуже добре живеться.
Одного рядка для рецензії, як було зроблено в анкетах, — мало. Часто неможливо виділити якусь статтю, когось із авторів: доведеться перелічувати штатний розклад редакції.
Поза конкурсом назву, не дивлячись: економічний блок Ірини Клименко; аукціон п. Хвостіва (мені як натурі смішливій, подобається ще Шендерович в «Столичных новостях» — чи не єдине в цьому виданні); телеогляд Наталі Лігачової; морально-етичні розмірковування Клари Гудзик; саркастичні ескапади Дмитра Скрябіна; тонка спостережливість Анни Шерман та Діани Клочко; щоденник (таке враження, що й сама внесла б якийсь штрих з життя).
Не сподівалася, що серед розгнузданого галасу ЗМІ може виникнути словесна й тематична естетика. Думаю, Ларисі Івшиній вдалося завоювати газетний ринок не без труднощів, тим більша честь і шана їй і всьому редакційному колективу. А ще думається, що коли прем'єр Марчук мав такого прес-секретаря, як ваш редактор, то за одне це не лише я за нього голосуватиму, а й моє та чоловікове оточення. Бо, не згадуючи вже про життя-буття, немає сил ні слухати, ні бачити оте недолуге уособлення України.
Телефон зворотного зв'язку з читачами: 414-91-26, відділ популярних тем
