Думаю, що така авторитетна газета, як «День», котру читають багато людей, не залишиться байдужою до порушеної мною проблеми.
В один iз теплих весняних днів, сівши на лавку до стареньких бабусь, які розмовляли між собою, зрозумів, що схвильована розмова ведеться між інвалідами ВВВ, які засуджують чиновників верхнього ешелону влади. І мені, людині молодшого покоління, в якої з війни не повернулося багато родичів, стало соромно за тих, хто виявляє бездушнiсть до людей, старших 70— 80 років, які відстояли нашу свободу і незалежність, пережили важку воєнну молодість і зараз переживають нелегку старість.
А йшлося про пільги: із встановлених їм пільг частину зняли, залишені — забезпечуються не повністю. Зняли пільги на комунальні послуги їхнім дітям, з якими вони проживають і які доглядають за ними. Ось уже декілька місяців аптеки не відпускають їм за безкоштовними рецептами медикаменти тощо. Пенсії інвалідам війни залишилися на рівні 7— 8-річної давності. Свої скромні вклади, накопичені до 1992 року, вони до кінця життя так і не отримають. Навіть ювілейні нагороди їм вручаються із запізненням.
60 років тому фронтовий кореспондент Ілля Еренбург у статті «З Новим роком», опублікованій у газеті «Красная звезда», писав, звертаючись до фронтовиків і трудівників тилу: «Попереду, за жертвами і за подвигами, на нас чекає чудове майбутнє. Ми виросли на 100 років. Ми очистилися від усієї скверни. Люди, які житимуть після нашої перемоги, спізнають вповні людське щастя».
Як же можна зрозуміти тих, хто постійно висловлює крилату фразу, дивлячись в очі переможцям: «Держава перед вами у вічному боргу»? То чи не час скорочувати цей борг перед тими ветеранами, хто залишився ще в живих? Вони перемогли фашизм, а їхня нинішня доля — гірка старість.
Що винен — вiддати повинен!
