Я з цікавістю спостерігав за виборчою кампанією «Озимого покоління», радів, що у велику політику нарешті прийшли молоді люди з чесними, розумними, інтелігентними обличчями, з системним підходом до проблем України. Але ось читаю статтю Валерія Хорошковського «Бої за історію» («День» за 12.09.2002) і... куди ж подівся системний підхід?
В. Хорошковський зарахував в опозицію тільки тих, хто хоче позбавити влади Президента Леоніда Кучму. Але давайте відкриємо Конституцію України, і в ст. 5 (перший абзац) ми прочитаємо: «Єдиним джерелом влади в Україні є народ...». Тоді логiчно вважати опозицією до влади ті сили, які хочуть відібрати владу саме у народу. А що є реальна державна влада? Передусім — це можливість розпоряджатися бюджетом країни. Таким чином, виходячи з цього твердження, опозиція — це ті сили в Україні, які перешкоджають народу розпоряджатися держбюджетом. Перешкоджати можна двома принциповими шляхами: 1) блокувати надходження грошей з держбюджету на потреби населення, а з доходів підприємств — у фонд зарплати; 2) з самого початку блокувати надходження грошей до держбюджету, а також штучно робити підприємства збитковими. Оскільки грошей у місцевих бюджетах і в бюджеті України катастрофічно мало, то ось ми й «добралися» до реальної опозиції законнiй владi народу — це ті, хто забирає гроші з держбюджету.
Хто ж ці «ті»? На жаль, їхні імена невідомі «носію влади» — народу. Ця опозиція не мітингує на Європейській площі, не влаштовує пікети на Банківській, не голодує у наметах на майдані Незалежності. Але це вона забезпечує і прикриває нелегальне ввезення у країну і подальший роздрібний продаж алкоголю, тютюнових виробів, іномарок, побутової техніки, цукру на суму (мимо держбюджету!) до 6 мільярдів доларів на рік; це вона вибила собі пільг на 27 мільярдів гривень на рік (вони йдуть мимо бюджету); це вона за 10 років незалежності приватизувала державної власності на загальну реальну суму близько 50 мільярдів гривень, оцінивши її в один мільярд, та й цей мільярд заплативши заставними пакетами, векселями та іншими «туалетними» папірцями; це її рука, не вагаючись, малює «ж-жахливі» збитки своїх підприємств і не платить своїм працівникам зарплату (або платить копійки). Усього ця опозиція щороку «нагріває» держбюджет приблизно на $15—20 мільярдів! Якби це було не так, то прем’єр Анатолій Кінах не скаржився б, що один українець приносить до держбюджету всього $200 на рік (у той час як, наприклад, естонець — $1500). Якби це було не так, то Україна не споживала б газу на 1 долар свого ВВП у 28 разів більше, ніж Польща, і в 67 разів більше, ніж Франція. Якби це було не так, то прибуткову частину бюджету-2001 не було б виконано (з урахуванням боргів з ПДВ) усього на 80%, і це при тому, що ВВП виріс на 9,1% замість запланованих 4%. Якби це було не так, то мінімальна оплата праці у США ($6 за годину) і в Україні (90 копійок за годину) не була б у 35 разів нижча — адже продуктивність праці українського робiтника, вчителя, інженера, вченого зовсім не у 35 разів нижча, ніж у його американського колеги.
В. Хорошковський пише у своїй статті: «Все повинно здійснюватися виключно у рамках права». Дозвольте рішуче з цим погодитися. І заодно звернути увагу на те, що саме опозиція у рамках моєї моделі діє поза будь- якими законами....
Я згодний з В. Хорошковським у тому, що сама по собі зміна Президента Кучми на, припустимо, Ющенка нічого Україні не дасть і не вирішить жодних її проблем, як це сталося в Аргентині, де цього року змінилося вже п’ять президентів, а криза все глибша і небезпечніша. Але чому таке трапилося в Аргентині? Це трапилося там через жахливу корумпованість аргентинських чиновників усіх рівнів, які за останні 10 років зуміли розкрасти близько $50 млрд. кредитів МВФ, виданих Аргентині. І жодні президенти не були їм перешкодою. Тому, якщо витратна частина бюджету України залишатиметься на рівні $8-9 млрд. на рік, а решту $20 млрд. буде щороку «забирати» з бюджету опозиція (у моєму розумінні цього слова!) — то так, не допоможуть ні президент- Кучма, ні президент-Ющенко, ні навіть запрошена на цей пост Маргарет Тетчер з Біллом Клінтоном на додачу. Нічого не вирішить і вступ України до СОТ, НАТО, а також до Європейського Союзу тощо. Бо з таким жалюгідним держбюджетом Україна приречена на вічне убозтво і розруху.
Та все ж: яка з двох опозицій більше дестабілізує обстановку в країні, підштовхує Україну до краю соціальної та економічної прірви?
