Цікава, аргументована стаття на захист української мови «Повернення до свого коріння» опублікована в газеті «День» №73 від 19.04.2002 р.
Мова кожного народу — це набагато більше, ніж засіб обміну інформацією. Людина думає словами, розмовляє з собою рідною мовою. Мова — дзеркало духовної сутності людини. Культура формується мовним середовищем, і мова — найцінніший витвір культури народу. Мова — демонстрація спорідненості, родинності людей. Усіх відтінків значення і функцій мови тут не перелічити. Але ясно, що із зникненням мови фактично щезне народ і людство втрачає неповторний пласт своєї культури. Це велика втрата. І не дивно, що мовне питання таке болюче.
Коли до нас приїжджав американський президент і в своїй промові сказав кілька цитат українською мовою, він цим продемонстрував повагу до нашого народу, до України.
Говорячи про суть мовної проблеми в Україні, було би помилкою стверджувати, що не тільки середній росіянин, але і російська інтелектуальна еліта «не повною мірою інформовані про суть даної проблеми». Російська інтелігенція надзвичайно освічена й інформована. І їй добре відомі всі наведені в статті факти державного лінгвіциду українського народу протягом століття.
Як відомо і те, що Росія протягом століть проводила політику асиміляції народів своєї багатонаціональної імперії (і особливо України) і досягла на цьому шляху значних успіхів і набула величезного досвіду.
Російським інтелектуалам і працівникам засобів масової інформації добре відомо, що деякі несміливі кроки з усунення наслідків московської політики колонізації і русифікації спрямовані насамперед на розширення сфери вживання української мови українцями, щоб вони підвелися з колін і встали врівень з іншими європейськими народами, як і те, що ці заходи недостатні.
Безперечно, росіяни, як і інші народи, що живуть в Україні, повинні мати умови для свого культурного розвитку, і вони їх мають. Держава також має створити умови для вивчення ними української мови, щоб вони в українському середовищі почували себе комфортно і мали можливості для розвитку і кар’єри.
Протягом життя одного покоління Закарпаття, де я мешкаю, побувало в складі п’яти країн: Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини, СРСР і тепер України. І закарпатцям довелося вивчати чеську мову, угорську і російську. У закарпатців дуже тісні зв’язки із сусідніми країнами, практично нема мовного бар’єру. Ми в Ужгороді дивимося два канали ужгородського телебачення, два словацького і п’ять російського. І можна обґрунтовано стверджувати, що в Україні права національних меншин забезпечені найповніше. Хіба можна порівняти умови, які мають для свого розвитку 34 тисячі росіян, що проживають на Закарпатті (або загалом в Україні), з умовами, які мають сотні тисяч українців у Тюмені, наприклад?
Ми живемо в українській державі. Багато, а може й основна частина українців, голосуючи за незалежність, не так голосувала за європейську ситість (адже для цього треба мати європейську продуктивність праці), як за право бути хазяїном в своєму домі, за свободу і відродження свого народу. Було ясно, що без своєї державної мови українці приречені на розпорошення і асиміляцію, і врешті-решт на зникнення. Найважливішим завданням держави є підтримка і розвиток культури, мови власного народу. Має бути створена цілісна програма національного відродження, не лише економічного, але й культурного, мовного. І якщо зволікання із налагодженням українського книгодрукування і в інших питаннях пояснюється відсутністю коштів, то чому не виконуються речі, які теж лежать на поверхні і значних коштів не вимагають?
По-перше, це неухильне виконання закону про державність української мови. По-друге, надзвичайно велику роль, великі можливості у національному відродженні, піднятті авторитету, престижу української мови, культури може і має вiдiгравати телебачення.
Я не думаю, що подальша денаціоналізація українського народу в інтересах українського істеблішменту. І дуже важливо, щоб усі українські владні структури на ділі демонстрували єдність зі своїм корінням, зі своїм народом, з його мовою і робили все, щоб український народ не асимілювався, а розвивався і жив у віках.
