Розвинута система доступної освіти та науки дозволила створити в Україні непересічний інтелектуальний капітал. Закінчена та експансивна індустріалізація 30-х і 60-х побудувала порівнюваний із західним промисловий потенціал. Національна військова промисловість надала можливість українцям успішно конкурувати на світовому ринку. Розвинуті авіаційна та космічна галузі ввели Україну до четвірки передових авіакосмічних держав. Сільськогосподарський потенціал має неабиякі перспективи.
Після восьми років хаотичних перетворень Україна виявляє базові ознаки політично стабільної країни із депресуючою, але, по суті, ринковою економікою.
З політичної точки зору:
1. Державність: уже двічі поспіль антидержавницьким угрупованням не вдалося демократичним шляхом повернути колесо української історії назад. У тяжкі часи урядових криз голова держави не піддався спокусі зруйнувати демократичний лад, та й парламент спромігся опанувати свої емоції. Україна відбулася як держава, вона тепер нею залишиться назавжди.
2. Внутрішня політика: незважаючи на великий етнічний дисбаланс, засилля російщини та роками нав'язувану меншовартість, українським державотворцям, що підійшли до проблеми ліберально, вдалося нівелювати потенційні етнічні конфлікти: повільно, обережно, але вперто українізація проникає в усі сфери суспільного життя.
3. Зовнішня політика: незважаючи на довготривалу невизначеність пріоритетів, неадекватний захист національного інтересу, поразки у дипломатичному «резервуванні» певних місць на світовому ринку, політика балансування між Заходом та Сходом дала можливість українській дипломатії «подорослішати» і навчитися розуміти правила гри у світі.
З економічної точки зору: в Україні більша частина промислового та сільськогосподарського ВВП виробляється в недержавному секторі — приватній або тіньовій сферах. Розвиток тіньової економіки ліквідував можливість суспільного вибуху, пов'язаного з прихованим безробіттям, тінь стала своєрідним замінником безвідповідально роздутого в радянські роки соціального бюджету.
У 1996—1997 роках було приборкано гіперінфляцію. Нещодавно держава відмовилася від політики підтримки валютного коридора, вивільнивши резерви Нацбанку задля більш корисних цілей.
Мале підприємництво, незважаючи на податковий тиск та мінімальну підтримку з боку держави, не тільки з'явилося, а й зростає щодо прибутку та обсягу.
Унаслідок сертифікатної приватизації та початку грошової українські промислово-фінансові групи акумулювали фінансові ресурси та «роздержавили» переважну частину промислового сектора та сфери послуг.
Отже, станом на 2000 рік в Україні зруйновано командно- адміністративну державу соціальної орієнтації, натомість побудовано ринкову економіку на чолі з промислово-адміністративною олігархією. До останнього часу торговельне сальдо було позитивним — експорт більший за імпорт. Гіперінфляції, як і контролюванню курсу, покладено край. Соціальні гарантії замінено тіньовим прибутком. Напевне, мало хто цього чекав, не про те мріяв або не на те сподівався, не так собі уявляв Україну наступного століття — але факт залишається фактом: після восьми років перетворень Україна виявляє ознаки квазісформованої демократії (тотожної до США 20-30-х років, сучасної Аргентини) та монополістичної ринкової економіки (тотожної до США 20-40-х років), із рівнем безробіття, тотожним до, знов- таки, США двадцятих. За характером еліти — промислово- адміністративна олігархія — те ж саме, після 1929 року фінансову еліту в США було знищено, залишилися ті ж промисловці та державні службовці.
Час поставити вже не риторичні запитання: добре це чи погано, що саме ми реформуємо, чи варто його реформувати, а якщо варто — то як?
Завдання реформотворчого уряду:
Не скидати та нищити олігархів — абсолютних та відносних переможців у безпрецедентному процесі економічної трансформації, а заохочувати їх відмовитися від спекулятивних прибутків, співпраці з криміналом, заохочувати їх інвестувати у стратегічні сектори, в наповнення внутрішнього ринку, забезпечити їм стабільність у політиці, привабити довгостроковими гігантськими прибутками.
Реально, а не декларативно захищати національного виробника від демпінгуючого транснаціонального імпорту, але створити на своїх теренах вільний ринок.
Не боротися з тіньовим сектором, а поступово, обережно залучати його мінімальними податками до легальної сфери, замінити порожні конституційні прокламації на таку формулу: «платник податків та повністю опікувані його податками громадяни можуть користуватися посередництвом держави, у пропорційному обсязі такими державними послугами, як освіта тощо». Усіма можливими методами боротися з виразкою українського суспільства — хабарництвом.
Не вступати до жодного міждержавного об'єднання, якщо такий вступ передбачатиме обмеження щодо експансії українського промисловця та селянина на світових ринках, дозволятиме захоплення внутрішнього ринку держави іноземними компаніями та сприятиме виробленню залежності держави в будь-якому сенсі від іншої держави.
Не декларативно, а змістовно фінансувати високотехнологічні та перспективні галузі промисловості — експортерів сировини та екзотичної сільгосппродукції на світових ринках більш ніж достатньо.
