На Черкащині активно обговорюють будівництво річкових портів. Чиновники запевнили, що невдовзі в області працюватиме відразу три порти, а один уже навіть устигли відкрити. Тим часом, у самих Черкасах вирують культурні (чи не дуже) пристрасті, а молоді обіцяють, що в парках можна буде законектитися без проблем, оскільки там обладнають доступ до бездротового Інтернету. Проте не всіх можна звабити доступом до «всесвітньої павутини» на природі. Провінційний затишок, спокій та розмірений ритм міського життя імпонують черкасцям, однак є й такі, що хочуть гайнути за кордон, щоб уже звідти за допомогою Інтернету розповідати про свої пригоди та враження.
Олександр РАДУЦЬКИЙ, директор комунального підприємства «Дирекція парків»:
— Зараз шукаємо кошти на монтаж системи відеоспостереження території парку 50-річчя та на обладнання Wi-Fi-Інтернету в чотирьох зонах парку. На мою думку, відеокамери сприятимуть порядку, запобігатимуть вживанню алкоголю в парку. Також відеоконтроль дозволить уникнути прикрих випадків вандалізму. А наслідки останнього плачевні. Так, у 2010 році тільки після проведення фестивалю «Живий камінь» було викрадено чотири насоси з фонтанчиків-скульптур вартістю понад 1,5 тисячі гривень. Також було пошкоджено банери на стелі вартістю майже 5 тисяч гривень. А безкоштовний Інтернет, що з’явиться неподалік мосту Кохання, головного озера, літнього театру та на центральній Галявині розваг парку, збільшить кількість відвідувачів. Таким чином, ми зможемо більше інформувати про Черкаси як туристичний центр.
Олександр СОЛОДАР, історик, краєзнавець:
— У селі Рацеве Чигиринського району днями відкрили річковий порт «Адамівка». У мене є книжка «Мрія про море», де можна почитати про ці місця. Село Адамівка перестало існувати, коли його затопили в 1959 році, створюючи водосховище. Тоді ж затопили багато інших сіл — Війтово, Райцево, Кожарки... Щодо Адамівки, то це село існувало ще в XVII столітті. Це були міські землі Чигирина, які надавалися міським службовцям у користування. Цікаво, що на місці нинішнього порту було велике скіфське городище, яке перед затопленням розкопали й виявили там великий храм. Там навіть у ярах на березі простежуються залишки жител, бо не все городище затопили. Порт був збудований у 60-ті роки минулого століття, а в середині 90-х перестав працювати. Хоча раніше, ще в XVII столітті, пристань була в іншому селі — Боровиці, там пором ходив по Дніпру. А в районі Адамівки не було нічого, бо там було незручне місце для судноплавства. А після затоплення тут збудували порт. Місцеві старожили, з якими я спілкувався, називали порт не Адамівка, а Одамівка.
Антанас ПЕТРАУСКАС, директор Черкаської філармонії:
— Нещодавно в нашій філармонії був концерт італійського піаніста Франческо Аттесті. Власне, це була звичайнісінька презентація роялю «Steinway & Sons», яку організував режисер Сергій Проскурня. Після концерту мер Одарич оголосив про збір коштів для того, щоб придбати такий рояль для Черкас. Але якщо вже ви його привезли, то треба було й лишити у філармонії. А то виходить, як раніше люди бідно жили й варили сало в борщі на мотузочці. Опускали, а потім виймали, і на одній воді варили. Ці події більше схожі на таке вариво — «Steinway & Sons» сьогодні є, а потім забрали і відвезли. Але головне, що мене вразило, — що я вперше зіткнувся з аферистами в прямому значенні цього слова. Організатори концерту підписали договір, а потім говорять, що в договорі є якісь помилки, хоча там вказано суму і є їхня печатка. Невелика кількість глядачів — це ще не аргумент, щоб не розраховуватися за послуги філармонії. А зараз вони відмовляються платити 5 тисяч гривень. Якщо не розрахуються, буду подавати до суду, бо що мені ще лишається робити? Зараз консультуюся з юристами.
Олександр ТКАЧЕНКО, випускник Черкаського державного технологічного університету, блогер:
— Захистив нещодавно диплом на «відмінно», тепер я інженер-будівельник. Зараз відпочиваю від навчання. Збираюся восени їхати в Польщу на заробітки, тому самотужки вивчаю польську мову — познаходив книги в Інтернеті, роздрукував і намагаюся вчити. Читаю книги, які не було часу прочитати. Останні два роки читаю тільки українську літературу, як сучасну, так і з «Розстріляного Відродження» чи шістдесятників. Якщо сподобався чийсь твір, то перечитую всю творчість. Так перечитав усього Жадана і майже всього Ульяненка з Андруховичем. Зараз читаю Іздрикового «Воццека». За рік назбиралось 21 куплених, але не прочитаних книг, тож за літо це все перечитаю. Наприкінці місяця урочисто отримаю диплом, але, на жаль, зараз немає де працювати по спеціальності, у місті нічого не будується взагалі. Маю надію, що хоча б через пару років ситуація зміниться. А поки буду себе пробувати в ролі «заробітчанина». Із Черкас їхати не хочеться, бо провінційність цього міста мені імпонує... Але в Польщу їду на півроку (робоча віза на такий час відкривається). Якщо матиму там доступ до Інтернету й комп’ютера, то буду описувати життя черкащан у Польщі.
Роман КУЧЕРЕНКО, директор Канівської філії Східноєвропейського університету економіки та менеджменту:
— У Каневі активно будують туристичний центр «Авторіка». Спершу говорили, що відкриють 22 травня, потім 20 червня. Востаннє було названо 16 серпня, коли планується приїзд до Канева Президента України Віктора Януковича. Візитом передбачено відкриття туристичного центру та вже відомого в Україні вертодрому. Хоча логічніше було б приурочити відкриття Авторіки до 20-ї річниці Незалежності України. Напевно, у радянські часи він мав би пафосну назву на кшталт «Канівський туристичний центр «Авторіка» імені 20-ї річниці Незалежності України» (а втім, чом би й ні?). Будівля «Авторіки» має хайтеківську трикутну форму. Молоді канівці вже прозвали її «Стелс», за назвою американського літака-невидимки. Справді, центр нагадує цей літак, що ніби зібрався летіти від Дніпра по злітній смузі вулиці Кошового повз вікна мерії в бік гори Московки. У цьому гібриді автостанції, річкового вокзалу та закладу прийому й розміщення гостей планується розташувати магазини, офіси та ресторан швидкого приготування, а також приміщення, необхідні для обслуговування пасажирів. Мешканці міста невдоволено бубонять з приводу будівництва, хоча із цікавістю поглядають на нього. Спрацьовує консерватизм, пов’язаний із повним зруйнуванням старого автовокзалу. Проте канівці не можуть не розуміти, що, напевно, в Україні не знайдеться подібного до Канева районного центру з такою цікавою спорудою. Я переконаний, що через кілька років вона стане візитівкою міста.