Олександр ТКАЧЕНКО «Криголам»

Чимось схожий на Л.Кучму: номенклатурник високого порядку
і старого гарту. «Не перший, але й не другий» (полуторний?!), але, напевно,
відповідальний за все те, що відбувається, як держфункціонер, який із задоволенням
тягне на себе ковдру такої куцої ще державності.

Друга фігура у ЗМІ. Якщо все деклароване ним — гра, то
це може бути розцінено як прихована сила: сплячий лев у шкурі лисиці. Як
і перший, уникає прямого партійного лідерства, що дає можливість маневру
і хоч би вигляду ролі примирення. Зробив ряд конкретних кроків для завоювання
прихильників у місцевих радах (горезвісна недоторканність), серед частини
інтелігенції, зокрема — ЗМІ.

Упертість пересилює... все... Після загибелі Чорновола
у Ткаченка немає гідних суперників у парламенті. А штрикання АП щодо 70
млн. доларів, «позичених» у бюджету, — звичайно ж, помста. За участь у
виборах. Адже мовчали АП та її сателіти досі.

Хоча чи не найбільший компромат — саме це. Плюс (мінус!)
декларативність. Бажання здаватися більшим, ніж є. І взагалі — неможливість
будувати нове з поверненою назад головою (це стосується всіх лівих). Наприклад:
«Не допущу продажу землі!» Шаманство з МПА. Безглузде загравання з Лукашенком,
неправомочні висловлювання «за всю Україну». Вимушені пояснення, роз’яснення
і спростування. Нетактовні образливі порівняння депутатів із собою. Самолюбство.

«Плюси»

1. Посада голови Верховної Ради допомагає впливати істотним
чином на хід президентських виборів.

2. Широко відомий і популярний, особливо в сільських районах
Східної України.

3. Великий досвід практичної державної роботи, добре знання
прийомів «боротьби під килимом».

4. Великі міжнародні зв’язки, особливо з Росією, можуть
виявитися корисними на виборах.

5. Можливість створювати нові закони під вибори і під себе.
Уміння посіяти сумнів і навести страх серед високопоставлених пропрезидентських
функціонерів.

«Мінуси»

1. Порушено кримінальну справу щодо кредитів славнозвісної
асоціації «Земля і люди», яку він очолював.

2. Невміння володіти собою, гіпертрофована самооцінка,
що доходить до смішного.

3. Відсутність видимих результатів його державної діяльності.

4. Його заяви про державний союз із Росією, про будівництво
соціалізму в Україні.

Висновки: Як не дивно, але Ткаченко О. не зможе стати президентом
України у жодній з можливих комбінацій. Зате він може зробити вагомий внесок
у перемогу О. Мороза або Є. Марчука. Тим самим він збереже дуже надовго
свою посаду «не першої, але й не другої особи в державі». У вигляді «криголама»
може завдати збитків президентському фронту в інтересах О.Мороза або Є.Марчука.

Кандидат у президенти О.М. Ткаченко — голова Верховної
Ради — неабияка фігура мужика-селянина з властивою хваткою господаря. Має
багатющий досвід керівника-господарника від найнижчих щаблів до найбільш
високих постів, де показав себе тільки позитивно. Здатний кардинально змінити
ситуацію в Україні, однак як політик — слабкий, безкомпромісний, жорсткий.

Найбільшим «плюсом» Олександра Ткаченка є його особисті
досягнення під час роботи у сільськогосподарській галузі (про які сам Олександр
Миколайович із готовністю розповідає). «Мінусом» спікера в очах по-державницькому
налаштованого електорату є його поведінка в Москві під час ратифікації
українсько-російської угоди, в очах «лівих» — постійні чутки про підприємницьку
імперію Ткаченка. До «плюсів» Ткаченка слід віднести його стиль спілкування,
афористичність висловлювань, взагалі — вміння говорити неординарно.

Зізнаюся, що Олександр Ткаченко, незважаючи на уявну простоту,
є для мене найбільш загадковою особою, що не може не викликати двоїстих
почуттів. Деяка недостатність інформації, насамперед особистого характеру,
не дозволяє тепер оцінити претендента за всіма критеріями. Та, однак, серед
позитивних якостей О.Ткаченка слід відзначити його наполегливість у досягненні
поставленої мети, рішучість, наявність досвіду державного управління та
здатність взяти на себе всю повноту відповідальності за стан справ у країні.
Не можна не відзначити, що Олександр Миколайович — один із тих, хто підписав
угоду про чесні вибори, чого, до речі, не зробили ні Л.Кучма, ні П.Симоненко,
ні Н.Вітренко. Серед мінусів — невизначеність у питанні державності й домінування
інтеграційних настроїв, несприйняття ринкових ідей. Викликає сумнів його
здатність консолідувати суспільство, бо спирається він переважно на сільський
електорат.

ЗДІБНОСТІ. Переваги: харизматичність; комунікабельність;
науковий ступінь; уміння відстоювати свою точку зору; досвід керівництва
великими соціальними структурами (зокрема, роботи в сільському господарстві
як фактора впливу на сільський і «господарський» електорат); наявність
реальних позитивних результатів політичної діяльності.

Недоліки: особливості лексикону, а звідси — певні враження
у певних кіл електорату — недолік, що межує з перевагою (щодо впливу на
інші кола електорату); обмеженість функціональної спрямованості кандидата
в очах більшості електорату, уявлення про нього більше як про господарника;
обмежена (лівоцентристська) політична орієнтація.

МОЖЛИВОСТІ. Переваги: повноваження й можливості Голови
Верховної Ради і народного депутата; достатні організаційно-фінансові можливості,
включаючи вплив на сільський електорат і керівників сільськогосподарських
структур, а також на вертикаль місцевих рад.

Недоліки: обмежений доступ до широкого інформаційного простору.