Питання — володіти чи не володіти громадянам України вогнепальною зброєю — було піднято у публікації «Вестернізація України» («День», № 48 від 15.03.2002). Нагадаємо, що на початку березня Верховна Рада планувала розглянути законопроект «Про зброю», але, схоже, у зайнятих передвиборними клопотами депутатів просто руки до нього «не дійшли». Тож оскільки ще є час донести до законодавців якомога ширший спектр думок з цього питання, ми друкуємо сьогодні лист Василя Головецького і запрошуємо, в першу чергу, експертів, а також наших читачів висловити свої міркування.
Суперечки між прихильниками заборони та дозволу «вільного» володіння зброєю точаться довгий час. Вони особливо помітні в США, Ізраїлі, Великій Британії та інших країнах, де подібні проблеми найбільш серйозні.
Опоненти «вільного» володіння зброєю наводять таку статистику. Сполучені Штати Америки можуть «похвалитися» найбільшою у світі кількістю злочинів із застосуванням насильства. Вони також мають найбільше число приватної вогнепальної зброї. Приватні особи володіють понад 200 мільйонами одиниць вогнепальної зброї у Сполучених Штатах, з них близько 70 мільйонів — пістолети. Приблизно половина американських сімей тримає вдома зброю, у середньому 4 — 5 стволів на господарство. Близько ста тисяч школярів приносять пістолети до школи кожного божого дня. Рівень «озброєності» населення та рівень злочинності різко виросли у Сполучених Штатах приблизно одночасно. Протягом 1960-х та 1970-х число пограбувань збільшилось у шість разів і число вбивств подвоїлось. Кількість зброї у населення теж приблизно подвоїлася. Близько 640 тисяч злочинів із застосуванням пістолетів здійснюється в США щороку. У США 1992 року скоєно 12 тисяч убивств із застосуванням пістолетів. Того ж року у Японії скоєно 87 таких вбивств, у Великій Британії — 22, в Австралії — 10. Протягом 1990-х років кількість убивств із застосуванням пістолетів зросла на 59% у Сполучених Штатах, у той час як кількість усіх інших убивств зменшилась на 10%.
Після того, як аудиторія усвідомила ці жахливі числа, прибічник заборони вогнепальної зброї намагатиметься переконати нас, що висновок із цього усього очевидний — слід протидіяти поширенню зброї і таким чином зберігати життя.
Прибічники ідеї озброєння населення запропонують інші дані. Протягом 1980-х років кількість приватних пістолетів зростала на більш як мільйон одиниць щороку, а рівні злочинності зменшувались. Швейцарія, Нова Зеландія та Ізраїль мають приблизно таке ж число вогнепальної зброї в перерахунку на домашнє господарство, як і США, але менше злочинності. З іншого боку, Мексика та Південна Африка мають дуже строгий контроль за зброєю, але рівень вбивств більш ніж удвоє вищий за американський. Рівень убивств у Каліфорнії постійно зменшується з того часу, як цей штат спростив процедуру отримання зброї і дозволив носіння прихованої зброї. Майже половина крадіжок зі зломом в Канаді та Великій Британії (країни з дуже суворим регулюванням зброї) — «гарячі», тобто коли злодій вторгається до будинку, де присутні люди. А в США лише 13% крадіжок зі зломом «гарячі». Опитування засуджених злочинців в Америці показало, що вони набагато більше стурбовані можливістю сутички з озброєною потенційною жертвою, ніж можливістю бути затриманими поліцією. Їхні коментарі під час опитування полягали в тому, що вони уникають крадіжок пізно вночі (коли хазяї майже напевно вдома) тому, що «це добрий спосіб отримати кулю».
Коли аудиторія усвідомила ці дані, прибічник ідеї озброєння населення намагатиметься переконати нас, що висновок з цього усього — володіння потенційних жертв зброєю запобігає злочинам, злочинці рідше нападатимуть тощо.
Коли прихильники дозволу на зброю і прихильники заборони на зброю (для цивільного населення) роблять свої висновки на основі наведених даних, обидва табори методологічно неправі (або помиляються, або лукавлять). Ми знаємо, що статистична кореляція між володінням зброєю та кримінальними злочинами із застосуванням зброї існує, притому вона дуже значима. Але вона нічого не каже про напрямок причинності, чи навіть про існування прямого причинного зв’язку.
Чи запобігає володіння потенційних жертв зброєю нападам? Дуже впевнене «ТАК». Якщо потенційна жертва може вчинити збройний опір, очікувана вигода від нападу зменшується і злочинець раціонально обирає менший рівень злочинної діяльності. Деякі можуть навіть «зав’язати» назовсім. Усі пристойні емпіричні дослідження підтримують таку гіпотезу.
Чи збільшується рівень злочинності, коли спрощується процедура законного отримання зброї? Майже напевне «НІ». Використання зареєстрованого ствола для злочину — надійний рецепт бути спійманим. Зареєстрована зброя застосовується щонайбільше для залякування і то рідко.
Таким чином, прибічники озброєння населення роблять правильний висновок, хоча й неправильним способом. Але чи означає це якесь керівництво до дії? Ні. Зовсім не обов’язково.
Хоча емпіричні дослідження не дуже корисні для встановлення причинного зв’язку, вони грають вирішальну роль у прийнятті політичних рішень.
По-перше, коли населення «вільно» володіє зброєю, це може збільшувати безпеку кожного громадянина і одночасно збільшувати рівень злочинності. Оскільки озброєний громадянин почувається впевненіше, він може змінити свою поведінку — прогулюватися вночі там, де він не насмілювався прогулюватись неозброєним, або відвідувати певні «злачні» місця в найбільш небезпечний час. Цей аргумент дуже близький до аргументу Сема Пельцмана щодо обов’язкових ременів безпеки в авто.
По-друге, більше зброї на руках населення означає зростання кількості нещасних випадків. У тих же США близько половини смертей від вогнепальної зброї — нещасні випадки внаслідок необережного поводження. Така пропорція, напевно, специфічна для кожної країни чи навіть окремих населених пунктів. Якщо ми очікуємо невелику кількість таких нещасних випадків — це на користь озброєння. Я особисто очікую, що в Україні ситуація може бути гіршою, тому що немає добрих умов для навчання і для безпечного зберігання.
По-третє, вправність озброєного громадянина в поводженні зі зброєю. Знаєте той аргумент: «Ти все одно не зможеш скористатися, коли треба»? У такому випадку озброєння може незначно стримувати нападників.
По-четверте, застосування закону про допустиму самооборону. Якщo судова система дозволяє багато зловживань (внаслідок нечіткості формулювань або корумпованості, або нестачі коштів на повноцінне розслідування тощо), це може бути зручною «лазівкою» для тих, хто в змозі маніпулювати розслідуваннями.
По-п’яте, «погіршення умов праці» грабіжників примушує багатьох з них переключатися на інші злочини. Коли більшість населення Ізраїлю озброїлося, терористи припинили розстрілювати їх у людних місцях і почали майже виключно використовувати бомби замість автоматів. Так само колишні грабіжники можуть перекваліфікуватися на злодіїв тощо. Чи погодилися б ми на скорочення кількості пограбувань на десять випадків в обмін на збільшення числа крадіжок на п’ятдесят випадків? А може, в українських умовах це буде «мінус десять пограбувань — плюс лише п’ять крадіжок»?
Якщо дослідження з цих (а також багатьох тут не згаданих) питань не проводилися, рішення, скоріше за все, буде прийматися після того, як депутати вислухають щось подібне до наведених вище аргументів, і залежатиме від того, хто саме той аргумент представив. Ми можемо отримати або стрілянину в школах, або беззахисних перед грабіжниками фермерів, навіть не знаючи, чому це трапилось і чи ми цього хотіли.
P.S. Я все ж підозрюю, що хтось може мати статистичні дані про зброю, злочини із застосуванням зброї тощо в Україні або знати про джерела такої інформації чи проведені дослідження.
