Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Особливості національного ціноутворення

12 липня, 2003 - 00:00

Як чи не найголовнішу причину останнього подорожчання ряду продуктів харчування вітчизняні експерти називають невтішні прогнози на цьогорічний врожай. На мій погляд, таке пояснення не розкриває справжніх причин уже не першого цінового сплеску. І ось чому. Нам намагаються довести, що в умовах нашого рідного «дикого ринку» діють об’єктивні економічні закони. Мовляв, менше буде зерна — тому й ціни ростуть завчасно. Тоді чому, коли ціни на зерно у минулому році знизилися майже удвічі, хліб подешевшав лише на 10 — 15%, а кондитерські вироби з борошна навіть подорожчали? Це теж рикові закони? Черешня цього року вродила добре майже по всій Україні, але її ціна на київських ринках сягає 6 — 8 гривень. До 10 гривень доходить ціна на абрикоси, урожай яких у південних областях такий, що не встигають переробляти і доводиться їх закопувати. (Бачив це на власні очі, коли їздив до матері у Миколаївську область). У минулому — неврожайному — році вони коштували дешевше. На мою думку, причина всього цього проста — бажання новітніх комерсантів нажитися. А оскільки український бізнес у сфері торгівлі ще не винайшов іншого способу швидкої наживи, ніж спекуляцію зі 100-відсотковим «наваром», то ми й відчуваємо періодичні «цінові атаки» на наші гаманці. Причому остання з них відбувається широким фронтом — щодо цілого ряду товарів, незважаючи на врожай чи неврожай. У цьому є провина й влади. Відпустивши ціни у «вільне плавання» без створення справжнього ринкового середовища, не залишивши за собою дієвих механізмів контролю за ціноутворенням (а такі існують навіть у країнах, які ми вважаємо апологетами ринкової економіки), держава тим самим провокує цінову вакханалію, а потім намагається щось зробити для виправлення становища. Але законодавчих механізмів нема, для їхньої розробки і введення в дію потрібен час, тож усі ці потуги нагадують «биття по хвостах». Більш того, держава вносить і свою частку в підвищення цін. Турбуючись про вітчизняного виробника, встановили мінімальну граничну ціну на цукор, забувши про максимальну. Але при цьому залишили акциз на цукор, неначе це предмет розкоші. Чи не логічніше було б обкладати акцизом лише імпортований товар? Але, схоже, логіки в українській системі ціноутворення немає. Тож не важко спрогнозувати, що й надалі ми не застраховані від цінових потрясінь.

Андрій ЄРЬОМЕНКО, Київ
Газета: 
Рубрика: