Я щиро вдячний редакції газети «День» за надану можливість знайти гідного опонента — представника того вже небагаточисельного племені людей, які досі вірять у те, що марксистсько-ленінське вчення є «єдино правильним ученням». Глибоко зачеплений моєю статтею «Міфи вмирають останніми» (№151) Олександр Карпець надіслав листа, якого було надруковано в «Дні» (№162) під заголовком «Міфи непізнаного вчення».
Мені імпонує принципова переконаність його автора в своїй правоті. Але неприйнятна методика її доведення. Коментування фраз, вирваних із контексту, підміна понять, недостатньо обгрунтовані твердження і тому подібне. Це можна показати на конкретних прикладах.
Так, О. Карпець пише, що його візаві виходить з такого методологічного засновку: «справжня наука, мовляв, суперечностей не допускає, а сучасна фізика вважає неспроможною будь-яку теорію, якщо є хоча б один приклад, який цій теорії суперечить».
Слова «справжня наука суперечностей не допускає» потрібно розглядати в контексті викладеної в моїй статті думки: «У науці заведено вважати, що єдино строгим критерієм істинності теорії є логічна несуперечність її початкових положень і висновків». У цій частині йшлося про логічні суперечності в теорії, наявність яких у відповідності з формальною логікою вважається неприпустимою, — якщо ця теорія претендує на статус науково спроможної. О. Карпець, мабуть, не бачить істотної різниці між формальною логікою та діалектичною, яку, до речі, добре розуміли класики марксизму-ленінізму. Якщо остання вивчає закони розвитку природи, суспільства й мислення, то формальна логіка — закони вивідного знання.
Так, у повній відповідності до законів формальної логіки Ленін основними рисами правильного мислення вважав послідовність, логічну несуперечність, доказовість, обгрунтованість та інше. Дотримання правил і законів традиційної логіки — неодмінна умова будь-якого міркування, чи це стосується найпростіших явищ буденного життя, чи серйозних теоретичних проблем. Класики марксизму нелогічність вважали найгрубішою хибою, нетерпимою помилкою міркування чи документа, еквівалентною найбільш неприпустимим проявам неуцтва (Н. Кондаков. Логический словарь-справочник. — «Наука». 1975 г. — 610 с.)
Друга частина речення, яке навів О. Карпець, це «…сучасна фізика вважає неспроможною будь-яку теорію, якщо є хоча б один приклад, який цій теорії суперечить». Тут він зробив підміну понять. У моєму тексті було сказано про гіпотезу, а не про теорію. Якщо остання — це дослідження, якесь узагальнення, що безперечно допускає діалектичні суперечності, то гіпотеза — це висунена конкретна передбачувана закономірність, яка вимагає однозначності її інтерпретації. Видатний російський мислитель початку ХХ сторіччя А. Богданов писав, що чи «закон» виражає постійну тенденцію всього циклу явищ, які він охоплює, чи він не є «законом», а лише тимчасовим емпіричним узагальненням, який ставить перед пізнанням завдання його пояснення шляхом відшукання справжніх законів.
Якби О. Карпець, замість того, щоб писати банальні речі про закони діалектики, спробував сам критично й неупереджено проаналізувати хоча б перший том «Капіталу» Маркса, то він виявив би в ньому чимало нісенітниць, невідповідностей і логічних суперечностей у визначеннях понять теорії вартості і додаткової вартості. Чого лише варта «вражаюча» (за визнанням самого Маркса) суперечність, що стосується визначення поняття ціни товару. Він визначає ціну як грошовий вираз вартості, тобто уречевлену в товарі людську працю. Але ціну мають також і товари, які не мають вартості, тобто такі, які не є продуктом праці. Що виражає ціна таких товарів? На це переконливої відповіді Маркс не дає. То він говорить, що ціна їх визначається «випадковими обставинами», то, що це «уявна» ціна. Такі, як О. Карпець, намагаються в подібних випадках логічні суперечності видавати за діалектичні протиріччя. Але цей прийом не є новим. У такому камуфляжі класики марксизму не мають потреби. Все має бути чесним.
Далі О. Карпець твердить, що «жоден реальний соціум ще ніколи не втілював жодної теорії». Ця його теза не підтверджується світовим досвідом. Взяти хоча б відому теорію американського економіста Кейнса, реалізація якої привела до переходу до часткового державного регулювання вільного ринку, що забезпечує необхідну економічну і соціальну стабілізацію в капіталістичному суспільстві.
Заради справедливості, потрібно сказати, що окрім розходжень (в основному методологічного характеру) у мене з опонентом є й спільні погляди. Це розуміння того, що в нас було створено новий привілейований клас бюрократії та державний капіталізм. Однак, якщо це логічно випливає з моєї системної концепції, в основі якої лежить доведення наукової неспроможності комуністичного вчення Маркса, то в Карпеця — з його концепції, що «будь-які передові теорії й високі ідеали реалізуються лише в тому вигляді, в якому вони відповідають соціальному характерові суспільства і, як правило, бувають пригнічені й перекручені авторитарною й пристосовницькою психологією маси, яка висуває зі свого середовища таку ж владу».
На цю його думку можна сказати лише ось що. Передова теорія — це ще не означає, що вона дійсно наукова теорія, яка, як відомо, має бути реалістичною й робити правильний прогноз. Марксизм-ленінізм якраз і претендував на статус такої теорії. Але, на жаль, не вийшло.
На закінчення хотілося б запропонувати редакції «Дня» провести унікальний експеримент. Порушену в газеті архіважливу тему перевести в русло дискусії з безпосередньою участю опонентів. Подібно до обговорення «Волинської трагедії», яке було, безперечно, і корисне, і цікаве.
Такий експеримент остаточно поламає нашу давню традицію, яка не сприяє створенню атмосфери громадянської злагоди, — перебуваючи з різних боків «паркану», лаятися й залишатися при цьому «при своїх».
