За дві години до від’їзду капели до Німеччини на міжнародний конкурс хорових колективів імені Роберта Шумана у мене розболілися зуби. Невимовна невдача, катастрофа, невезіння. Як їхати в такому стані у далеку дорогу?
Мабуть, страшнішого сну тої ночі, перед від’їздом, я не бачив. Прокинувся в холодному поту. Мацаю щоки і не вірю, що це лише сон. Здогадався, звідки пішло «коріння» сновидіння. Напередодні був присутній на генеральній репетиції і особливу увагу художній керівник капели заслужений артист України Олександр Дмитрович Зюзькін приділив саме твору Роберта Шумана «Зубний біль»...
До конкурсу капела готувалася ретельно. Довелося проводити репетиції навіть у гарячі літні місяці. Правда, Зюзькін попередив капелян: хто не збирається їхати, той може не відвідувати репетиції. Таких набралося небагато. Характерна умова конкурсу така, що не лише ти хочеш виступити на міжнародному конкурсі, а тебе хочуть послухати, побачити. Тобто, як і на конкурсі в італійському місті Ріва дель Гарда, так і в Цвіккау (ФРН) треба було надіслати аудіо-відео матеріали, ноти. І коли оргкомітет, відсіюючи слабкі колективи, дасть «добро», тоді збирайтеся в далеку дорогу. При цьому дуже важливим і обов’язковим є правило: виконувати твори Роберта Шумана мовою оригіналу, тобто, німецькою.
Тут довелося підключати і викладача німецької з Києва, і студентів-практикантів. І все це для того, щоб була ідеальна вимова кожного слова пісні.
Виступ українського колективу зумовлювався ще такими факторами: фестивальна програма, перший та другий тури. Причому, треба було ще заслужити високі бали журі, щоб потрапити до другого туру. Фестивальна програма, та й увесь конкурс, як стверджує музичне об’єднання творчих хорових колективів світу «Музика мунді», має вести до взаємозбагачення культур, до єдності, до взаєморозуміння.
Ну, що, серйозне завдання випало на долю капели Чубинського? Безумовно. Відверто кажучи, хоч капелу добре знають в Європі, бо до цієї поїздки колектив успішно виступав у Болгарії, Фінляндії, Росії, Польщі, Італії, Боснії, Литві, але, то, як-то кажуть, старі заслуги...
Раннього осіннього дня прибули до невеличкого німецького міста Цвіккау.
Чудовий готель. Але що найбільше сприяло хорошому настрою, так це те, що концертна зала, де має відбуватися конкурс, розташована за 50 метрів від нашого житла. А ще сподобалась сама концертна зала. Класична, з барельєфами богів, з велетенською люстрою, з хорошою сценою, унікальним роялем, партером і балконами, де дуже зручно глядачам, а найголовніше — з чудовою акустикою.
Чи не перше запитання до адміністрації готелю Олександра Зюзькіна, де проводити репетиції? І нам люб’язно надали приміщення.
Перша несподіванка, яка трапилася зі мною на німецькій землі, так це зустріч з професором Ральфом Айзенбайсом. Це він вручав Олександру Зюзькіну срібний диплом в італійському місті Ріва дель Гарда. Ще тоді ми всі — учасники і гості конкурсу — прониклися до нього симпатією. Бо ця людина випромінювала якусь фантастичну доброту.
Я ж пішов у розвідку (фотографічну) до концертної зали і... Відчиняються двері, переді мною шановний професор Айсенбайс на милицях. Жест моїх рук був настільки красномовний, обличчя теж, що він, усміхаючись, підійшов до мене і потиснув руку. Не знаю, де поламав ногу професор, але кажу щиро, приємно було бачити цього шановного чоловіка у Цвіккау.
Ще одна прикмета, яка принаймні порадувала мене, та, що голова журі конкурсу професор з Росії Юлій Алієв. Чому? Поясню. У Боснії, куди капела Павла Чубинського їздила минулого року на міжнародний конкурс хорових колективів, очолювала журі професор Любов Уколова. Теж iз Росії. У Боснії ми вибороли золоту медаль і Гран-прі. То я собі й сказав: «Будемо першими».
Перед початком фестивальної програми організатори конкурсу надали сцену капелі лише на 10 дорогоцінних хвилин. Принаймні цього вистачило, щоб успішно виступити на цьому етапі.
Скажу, що на міжнародний конкурс імені Роберта Шумана приїхали 32 колективи з 12 країн. Це, зокрема, Австрія, Чехія, Німеччина, Угорщина, Великобританія, Норвегія, Польща, Румунія, Росія, Словенія, Швеція і, звичайно, Україна. На жаль, лише одна капела Чубинського цього разу представляла нашу державу.
На таких міжнародних форумах усього буває. Трапилося непередбачуване. Захворів Олександр Зюзькін. Він практично втратив голос та й температура підскочила. А попереду фестивальний виступ, конкурс. Довелося терміново звертатися до лікаря. Рятівником виявився німецький лікар польського походження Богдан Афтанський. Він «підняв на ноги» Зюзькіна за дуже короткий час — півтори доби.
Після виконання фестивальної програми, а це — «Добної ночі» Р. Шумана, російської народної пісні «Сронила колечко», української народної пісні «Вийди, Грицю, на вулицю» в обробці О. Кошиця, «Сусідки», «У царстві твоїм» М.Леонтовича, соліст Олександр Стрюк), капела для вельмишановного спасителя нашого лікаря Богдана Афтанського заспівала «Многая літа». Пан Богдан, мені здається, був щасливий, бо йому аплодував увесь зал і, звичайно, капеляни.
Перший конкурсний тур, який мав визначити нашу подальшу долю, відкрив той самий «Зубний біль» Р. Шумана, а далі «Говорили люди, сусіди» в обробці М.Колеси та «Гей, браття-опришки» А. Кос-Анатольського.
Години чекання довгі-довгі. Думаю, що найтяжчі вони були для маестро Зюзькіна. Не знаю, хто і коли дізнався, що ми прорвалися у другий тур, а я почув цю новину від члена оргкомітету конкурсу Сергія Глотова (Росія) у ліфті.
Ви дуже успішно виступили, — сказав він. — Вам треба у другому турі гарно заспівати «Сусідку». — А потім пан Сергій сказав добрі слова про нашого славного художнього керівника хору імені Г. Верьовки Анатолія Авдієвського. Він з ним співпрацював кілька років підряд у піонерському таборі «Артек».
Ура! Ми пробилися в другий тур. Всього десять колективів, які виступають у заключних змаганнях у категоріях: дитячі, жіночі, чоловічі, змішані хори.
Не знаю, як у інших, а хвилювання моє у другому турі, хоч я працюю з фотокамерою, наростало до кипіння.
Спостерігаю, як члени журі, дивлячись у ноти, слухають «Радуйтеся, праведні» М. Березовського та «Сусідку». До речі, саме «Сусідку» в другому турі капела співала на прохання журі.
Все. Виступ закінчено. Слідкую за обличчями членів журі. І нічого не бачу. Чи дослухались вони до того, що хотіли передати через пісню українці? Журі — німці, угорець, швед, хорват, росіянин — представники різних народів, але спеціалісти світового рівня у культурі хорового співу. Певне, кожен з них уболівав за своїх конкурсантів, але є колективна думка, зрештою, бали.
Урочисті хвилини. Вітати переможців конкурсу імені Роберта Шумана прибув мер Цвіккау пан Дітмар Ветерманн. До речі, на урочистості запрошено і його попередника, який започаткував цей конкурс 1992 року.
Ми всі слухаємо промову, а в голові плутаються думки: «Срібло чи золото? Золото чи срібло?»
На святкову сцену запрошуються художні керівники колективів і по кілька представників. І з кожною врученою нагородою — вибух оплесків. Аплодують всі і всім. Радість, сльози, гордість за свою Батьківщину, за свій прапор.
Кульмінація всього дійства, яке відбувається на сцені. Принаймні, для нас, слова: «Капела Чубинського. Олександр Зюзькін. Україна. Золотий диплом».
Ми всі щасливі! Дай, Боже, кожному пережити такі хвилини. Високо оцінена тяжка праця, високі устремління капели.
П’ятий міжнародний конкурс імені Роберта Шумана у Цвіккау (ФРН) завершився. І золотими літерами в його історію записано народну хорову академічну капелу імені Павла Чубинського із села Велика Олександрівка.
