Те, що в нашій країні багато чого «не так» — відомо давно. Як і більшість громадян України я не задоволений тим, як ми живемо після 1991 року. Душа болить, особливо — останніми роками.
Надії на прихід у 2004 році «іншої» влади швидко розвіялися. Ця влада виявилася нездібною навіть на створення необхідної передумови громадянського суспільства — суспільних ЗМІ, що було обіцяно всіма кандидатами на владу в ході виборів. Що вже говорити про складніші завдання.
Після більш ніж 18 років незалежності Україна скотилася на одне з останніх місць у Європі за зубожінням населення.
Це неприродно для країни вельми небідної на природні й людські ресурси. І в той же час природно для країни з найбільшою корупцією й кількістю скороспілих олігархів.
Якщо країна — багата, а народ — бідний, мимоволі думаєш про причини.
В Україні давно створено всі можливі інститути влади й державного будівництва та управління.
Чим же вони займаються всі ці роки, що ми живемо все гірше й гірше, а багатьох законів, передбачених ще Конституцією 1996 року, немає, а найрезонансніші злочини «успішно» розслідуються по 5—10 років, а потім тихенько закриваються без зайвих слів.
І ніхто ні за що не звітує й не відповідає — ні перебуваючи при владі, ні вийшовши із неї, ані йдучи на чергові вибори.
Мені не відомі справжні автори проекту «Україна», що послідовно реалізовується всіма президентами та урядами, незалежно від прізвищ, але я бачу сумні результати.
Задаючи цей «вектор», влада не запитала виборців, що треба будувати. У результаті права й свободи громадян України, проголошені Конституцією, включаючи право на освіту й охорону здоров’я, житло і роботу, державою фактично не забезпечуються й залишаються на папері. Більш того — у проектах нової Конституції сучасних політиків (у т.ч. колишнього президента Ющенка) вони взагалі вихолощуються, а країна котиться до розвалу й фактичної втрати незалежності.
Відходячи з влади 2004 року, автори «проекту» нав’язали суспільству потворну виборчу систему й конституційну «реформу», які породили у владі конфлікти і хаос. П’ять років про це всі говорили, але ніхто нічого так і не зробив (напевно — так і задумано).
Схоже, що й всі 18 років для влади головною та єдиною турботою було збереження за собою цієї самої влади заради суто своїх інтересів, а не на користь виборців.
Що ж робити?
Схоже, що починати спочатку. Тобто з аналізу наших ресурсів і можливостей, як це було на початку 90-х років при отриманні незалежності, а також із аналізу організації роботи влади, яка обирається й наймається нами, як стверджують, на наші (бюджетні) гроші.
Проте зробити це потрібно чесно та грамотно, з широким залученням громадськості, особливо молоді, не покладаючись лише на політиків та їхніх консультантів.
Результати такого обговорення, на мою думку, необхідно надавати владі задля її реагування й відповідальності, аби всю діяльність і суспільства, і влади, було спрямовано на докорінне поліпшення рівня життя народу України, збереження його сфери існування та здоров’я, і, нарешті, на отримання справжнього державного суверенітету України.
Зразковий перелік тем для обговорення і їхня послідовність можуть бути такими:
1. Територія, населення, природні й трудові ресурси, виробничий та інтелектуальний потенціал, наявність замкнутих циклів виробництва, інфраструктура, екологія.
2. Об’єми держбюджету та його структура. Доходи і витрати за основними статтями: охорона здоров’я, освіта, наука, оборона, пенсійне забезпечення, утримання держапарату, центральне й місцеве самоврядування і т.п. Рівень оплати праці та пенсійного забезпечення (середні, мінімальні й максимальні за галузями), мінімальна зарплата й прожитковий мінімум.
3. Система державної влади й місцевого самоврядування, а також конституційні гарантії прав і свобод.
4. Системи охорони здоров’я, освіти, науки і пенсійного забезпечення, законодавство про ЗМІ, наявність суспільних ЗМІ, наявність критеріїв духовності суспільства, релігійні конфесії.
На підставі аналізу та обговорення порівняльної інформації за вказаними напрямками можна підготувати основні пропозиції законодавчій і виконавчій владі для розгляду й відповідного реагування.
І це буде, на мою думку, одним із елементів створення в Україні справжнього громадянського суспільства.
