Віртуальна поліфронтова війна (фронти: перший газовий, другий — маяковий, третій — м’ясо-молочний, четвертий?..), яку наша Вітчизна веде з його, Вітчизни, північно-стратегічним партнером, мобілізує моє перо за допомогою прирівняння вищезгаданого до багнета. Мобілізація особливо загострилася напередодні Дня захисника Вітчизни. В одурманеній мілітаристським чадом голові скачуть, іноді прориваючись через зуби, засвоєні з дитинства енергійні слогани: «Революційна Вітчизна в небезпеці!», «Всі на боротьбу з Денікіним!» (точніше, з імперською свистопляскою, піднятою в зв’язку з його перепохованням), «Наша відповідь Чемберлену» etc.
11 лютого в «Денній» битві на «известинской» ділянці фронту Юрій Щербак взяв в пера-багнети й наголову розбив відомих російських політполководців Олександра Ципка, Гліба Павловського й Олександра Дугіна. Але наш стратегічний противник, має, як свідчить історія, практично невичерпні людські резерви. 9 лютого удару із флангу завдав черговий «известинский» стратег Максим Майський. У статті «Россия—Украина: новые приоритеты» він оспівав хвалу політичному прагматизму, який як філософія майбутнiх російсько-українських відносин повинен прийти на зміну філософії серця та крові («братство народів»).
«Майські тези» про можливі дії Росії на березневому електоральному полі України (у зміст тез особливо не вдаватимемося, важлива форма) приправлені неабиякою порцією специфічного цинізму. Зроблено це з метою замаскувати американський слід у філософській освіті автора. Всі знають, що прагматизм — продукт американський (Ч. Пірс, У. Джемс, Дж. Дьюї), і, щоб «забити» тухлий душок, потрібні спеції. У цьому випадку — у вигляді специфічних елементів філософії кінізму. А коли в споживача специфікованого таким чином продукту очі лізуть на лоб (від «Майських сентенцій», як від твого перцю), політкулінар утішає: «Цинічно? Ні, прагматично. Америка нам друг, але істина — читай: національні інтереси — дорожче». Так що «їжте, хоч повилазьте».
Таке логічне зіставлення цинізму та прагматизму навряд чи ґрунтовне. Кінічну поведінку античних мудреців можна сміливо ідентифікувати як суто прагматичну. Скажімо, modus operandi Діогена Сінопського дуже точно передається словами цинічної пісеньки мого дитинства: «Добре бути собакою (kynos — собака) — де хочу попісяю, де хочу — покакаю». Припекло — присів. Навіть не морочачи собі голову шуканням кущика. Цинічно? Ні. Прагматично. Культура нам друг, але єство — дорожче. Що природно, то не ганебно.
Та що там умовні моральні межі (дозволеного). Кініки впритул не помічали навіть і реальних меж чужого місцепроживання. Діоген — перший космополіт (грец. «громадянин світу») — всюди відчував себе як вдома. Будучи запрошеним у гості, плював в обличчя господарю («Це гірше місце, яке я знайшов у домі»). Кепкував із патріотичних почуттів громадян, над любов’ю до своєї землі («Коли якась людина поскаржилася, що помре на чужині, Діоген сказав: «Не засмучуйся, дурню, дорога в Аїд звідусіль одна» ).
Сьогодні кінічні традиції могутньо підтримуються російськими циніками. Так, директор Iнституту етнології й антропології РАН, член Громадської палати Валерій Тишков закликав дотримуватися чисельності та стрункості рядів російської «п’ятої колони»: «Очищати» пострадянський простір від росіян було б великою стратегічною помилкою, — вчить директор-громадський діяч. — Наявність російського населення в багатьох державах є тим чинником, який не дозволяє розгулятися крайньому етнічному націоналізму» («Известия», 08.02.06). Чи цинічно ігнорувати благання росіян, яких терзають на чужині націоналісти, і не пускати співвітчизників померти в їхній російській Вітчизні? Ні. Виявляється, лише прагматично. Як говорив Великий Комбінатор: «Більше цинізму, людям (читай: російським виборцям, які прагнуть відродження імперської Росії. — Є.З. ) це подобається».
Для сучасних російських прагмато-кініків не чужий і скептицизм (євроскептики). «Для Москви надто важливо, — вказує М. Майський, — щоб перемогли сили, які не будуть стоїчно зациклені на західному напрямку». Чим визначає не тільки російський інтерес в українських виборах, але й український стоїцизм як нашу державну філософію. Майже римська доблесть українських керівників, які стоїчно утримують вибраний ними геополітичний курс, вражає навіть російських євроскептиків.
Проте стоїцизм славний не лише мужністю та стійкістю його адептів. Серед мудрих приписів стоїчної філософії є й таке: не можеш змінити обставини, зміни своє ставлення до них. У перекладі на мову сьогоднішніх українських реалій це звучить приблизно так: підвищення цін на газ — благо, бо знімає з газової голки нашу промисловість і вселяє надію на енергозбережне одужання; туркменський газ монополізований Росією — чудово, адже це позбавляє нас, демократичну європейську країну, від тяжкого тягаря ввічливих відносин із деспотичним режимом (домовитися з Туркменбаші зручніше В. Путіну); морози — хороші, оскільки стали причиною реформи ЖКХ; росіяни не купують наш сир — нам більше дістанеться (давно час вже підтримувати не тільки власного виробника, але і власного споживача). I так далі...
