Прийшло нарешті довгождане третє тисячоліття. Нам пощастило жити в двох епохах і хочеться на хвилинку зупинитися, оглянутися та зрозуміти — що ж ми зараз із себе представляємо. Що являє собою українське суспільство після майже десяти років державної самостійності. Який портрет стилю життя наших співвітчизників.
Цей стиль неможливо описати однією барвою, так як не можна одним кольором написати картину або виразити усе різноманіття світу. До того ж суспільство розшароване зараз настільки, що між деякими соціальними класами — ціла безодня. Та й розбрат інтересів, можливостей та запитів надто розчленовують народ як цілісний організм. Умовно його можна розбити на сім груп і, розглянувши кожну з них нарізно, спробувати виявити які- небудь загальні тенденції.
А розпочати, мабуть, слід з політиків — це перша група. Їм доводиться бути ніби мірилом нації — адже вона їх вибирає.
Політиків відрізняє вельми насичене життя та швидкість його плину. Хочеться багато встигнути й усього зразу. А оскільки подібна сфера діяльності здатна викликати несподіванки — підлістю конкурентів, необранням на наступний термін, нез’ясовними причинами, — то ж доводиться пити удачу, що випала на долю, великими ковтками. І від цього буває нетравлення шлунка та розхитані нерви.
Так що ця професія небезпечна, подібна до професії мінера та скелелаза, та підвищений адреналін кипить в крові у цієї групи суспільства. І щоб якось розслабитися та відновити свій психологічний баланс, політики вимушені розважатися. А тут, як кажуть, усі засоби гарні: і ресторани, і казино, і престижні концерти, яхти, басейни, зарубіжні турне — тому-то їх стиль життя можна по праву назвати елітарним.
У цю групу також входять вищі чиновники держапарату та вищі військові чини. Вони, зрозуміло, менш помітні, ніж політики, і не залежні від виборців, але у них інша залежність — від начальства. А правила гри схожі.
До другої категорії відносяться так звані «нові українці» — ті, хто зміг швидко збити капітал, великі бізнесмени, банкіри, власники земель та підприємств. І якщо у перших мірилом є влада, то у других — гроші. За винятком вищих чиновників, у яких є і те, й інше. Та й багато в чому життєві принципи обох груп однакові, власне, як і можливості. Хоч, потрібно визнати, в олігархів цих можливостей побільше. Правда і те, що буває зрощення влади з капіталом. Коли політики мають свої фірми, газети, підприємства.
Стиль життя вони багато в чому запозичують у своїх західних колег, тільки пристосовують його під місцеві умови. При цьому майже повністю виключаючи особливості свого національного колориту, як це не сумно.
Третю категорію можна схарактеризувати як «культурна еліта», вершки нашого суспільства. Це ті, хто зумів правдою чи неправдою піднестися на «богемний олімп». В основному, звичайно, розважальники та одягальники заможної публіки — естрадні зірки, шоумени, модельєри. До них приєднуються, певною мiрою, відомі журналісти, редактори великих газет та журналів, деякі музиканти, актори, художники та письменники, що зуміли опинитися в сучасному авангарді мистецтв.
Сюди ще можна прирахувати найбільш успішних лікарів, адвокатів та різних фахівців вищого пілотажу. Словом, усіх тих, хто обслуговує грошовитих споживачів. І хоча вони залежні від капіталу, все ж відчувають себе дещо привільніше, ніж дві перші групи. Тому що пливуть за цими китами і не так піддаються небезпечним хвилям, здатним потопити. Таким чином ці три групи досить часто перетинаються між собою і, так чи інакше, впливають одна на одну.
До четвертої групи належить інтелігенція. Вельми широкий та різношерстий клас. Це — інженери, вчителі, наукові та медичні працівники, велика частина діячів мистецтв, торговці на ринках з вищою освітою (щоправда, на них вже лежить відбиток торгашества) й весь інший люд, пов’язаний з розумовою діяльністю. До того ж тут поняття інтелігенція абсолютно умовне і ніяк не пов’язане із способом життя та поведінки у вищому, класичному його розумінні. І у них фінансові прибутки можуть коливатися від середнього рівня до мінімального прожиткового мінімуму. А звідси й абсолютно різні стилі життя.
Ті, хто ставить на чільне місце свого світогляду гроші, мимовільно орієнтуються на вищеперелічені групи, плекаючи надію коли-небудь до них увійти і, природно, користуватися подібними благами. Ті ж, хто віддає перевагу культурі та духовності, часом ледве зводять кінці з кінцями, але з незалежним виглядом несуть на собі хрест бідності, творячи що-небудь тихенько для майбутнього. Однак ті з них, хто виявився більш удачливим, практикують свій особливий, індивідуальний підхід до повсякденності, відвідуючи театри, виставки, клуби за інтересами чи захоплюються яким-небудь хобі, щоб хоча б якось прикрасити своє місце перебування на цій грішній землі.
П’ята група найбільш численна — це роботяги. Всі ті, хто виробляє матеріальні блага, забезпечує нас продуктами харчування і майже нічого не отримує, тому що отримують ті, хто ці цінності розподіляє. В цьому відношенні наше культурне, «справедливе» суспільство недалеке від минулих віків. Можна тільки пожаліти цих бідолаг, у яких весь зміст життя зводиться до боротьби за існування, тим більше в наш важкий перехідний період, і на інше у них не залишається ні сил, ні часу. І навіть якщо ще жевріє бажання піднятися на рівень вище, обставини далеко не завжди дозволяють. Власне, всі їхні дні заповнені роботою та побутовими проблемами, а розвага зводиться до простецького застілля, до телевізора, до вилазок на спортивні майданчики, до газет, в яких знову ж безпосередньо про культуру дуже мало, а про політику — багато. Однак подібна обставина чомусь не робить роботяг політично зрілими.
Мода також практично не торкається своїм крилом цих людей, хоча вони є основою українського суспільства. Що купив подешевше — те й одягнув, а багато хто доношує куплене ще за радянських часів. Яка тут мода?! Який тут стиль життя?! Абсолютно нікому не цікаво читати про це.
Правда, є ще більш беззахисні люди, про яких читати ще менш цікаво і ми ледве торкнемося цієї виразки суспільства. Вони складають шосту групу, також, до речі, немаленьку — убогі, бомжі, безробітні. Їх соціальний портрет зовсім непривабливий — бруд, убогість, безвихідність, обноски. Звичайно, не вважаючи тих, хто став безробітним нещодавно і хто ще чіпляється за рештки колишнього ненадійного благополуччя.
Однак найцікавіша сьома категорія, що складається з двох абсолютно протилежних груп. З одного боку — це криміналітет, з іншого — люди з релігійним укладом життя. І вони зведені разом тому, що їх представники можуть бути з будь-яких перших шести груп.
Якими є будні кримінальної публіки в загальних рисах — досить подивитися численні фільми на цю тему. І найсумнішим є те, що це явище пронизує всі верстви населення, розкладаючи та розбещуючи націю. Але бажання смакувати плодами «легкого» розгульного життя настільки велике, що часто багато хто не утримується від спокуси крадіжки в різних формах, розпусти, бандитизму і навіть убивства. А там — сів, вийшов, вкрав, (відібрав, убив), знову сів. Романтика, як говорив «Доцент» у фільмі «Джентльмени удачі».
До представників релігійної групи відносяться не обов’язково священики тієї чи іншої конфесії. А ті, хто в своєму житті спирається на етичні божественні закони. Це навіть можуть бути люди, які не ходять часто до церкви, синагоги або мечеті, але в душі приймають Бога. Адже можна віддавати данину традиції, відвідувати храми, ставити свічки і тут же грабувати своїх ближніх. Тому мова не про таких «віруючих». Як правило, по-справжньому віруючі люди будь-яких релігій відрізняються порядністю, добротою та скромністю, а подібні якості формують і відповідний життєвий уклад. Шкода тільки, що такі люди не складають основу нашого суспільства, а переважають атеїсти, які чомусь не відчувають себе більш щасливими від збільшення доступності матеріальних благ.
Можна, звичайно, порадуватися тому, що ми впорядковуємо своє життя — обладнуємо за сучасною технологією свої гніздечка, швидко пересуваємося, телефонуємо на інший край землі, смачно і сито їмо. Правда, платимо за це поганою екологією, зменшенням любові один до одного і, нарешті, смертю. Вельми невисока плата. Чи не так?
Однак втішає те, що рано чи пізно здоровий глузд переможе, і Україна підніметься з тієї ями, в яку вона скочувалася через ряд причин. І передумови для цього є. Передусім талановиті та працьовиті люди і усвідомлення, що вони гідні кращого. Звичайно потрібна ще і воля, і копітка праця кожного над самим собою, щоб мати внутрішнє право на кращу долю. Лише в цьому випадку Україна зможе піднятися до рівня високорозвиненої держави.
