Публікацію Л. Ковалевської «Звідки наші крайнощі?» («День», № 48) сприймаю із запитанням: НАВІЩО?
Навіщо, власне, в такому ключі, зі штучними логічними і психологічними авторськими побудовами, окремими фактичними помилками й сумнівними твердженнями писати про наше традиційне «поганство», «язичництво» й робити фаталістичні висновки про наші невиправні вади?
До цієї публікації можна поставитися і як до ненаукової, «легкої» белетристики для читання на дозвіллі, може, і з іронічним коментуванням знайомому, що сидить поруч, окремих її місць. Але я чомусь налаштований на серйозний тон.
Читаю: «Ніяких моральних принципів язичество не сповідувало». А як же бути, наприклад, з дохристиянським Арістотелем, якого шанують християнські теологи? Як бути з моральністю знаменитого Перикла та інших представників Великого покоління — піонерів пропаганди гуманізму і демократії, довіри до людини, її розуму і відповідальності? Не наші приклади? То пошукаймо їх у наших прадавніх гуманних ритуалах і звичаях, ліричних піснях з великою гамою емоцій, вираженням поваги до милої. До жінки й дитини...
Часто українцям приписується чуже, не властиве їм. Ще декілька років тому — особисто слухав — росіянин Борис Парамонов у своїх «Русских вопросах» на радіо «Свобода» говорив про емоційне, на межі еротичного, містичне ставлення РОСІЯН до «матері сирої землі», заплідненої насінням і врожаєм; землю-«матір», «жінку», за російським повір’ям, «гріх бити», лягати на неї грудьми, долілиць, а якщо це вже сталося, то перепросити її... Б. Парамонов говорив про росіян (може, звідти почерпнула дещо пані Ковалевська), але до чого тут українці, в рільничій лексиці яких з прадавніх часів поширені поняття «грунт», «поле», «лан» з цілком прагматичних міркувань?
Живучість у тому чи іншому народі своїх атрибутів «поганства», дохристиянської традиції жодною мірою не принижує його, не є свідченням відсталості чи якихось «вроджених» вад (тої ж внутрішньої роздвоєності, дволичності). Ніхто не назве, скажімо, англійців, шотландців «відсталими» за те, що у них у пошані окремі дохристиянські («поганські») атрибути і звичаї. Наприклад, кельтські «відьмаки» (а в наших Карпатах досі шанують «відунів» — від «відати»). Відомий культ особливих, магічних каменів зберігся у шотландців. Троном короля з давніх часів до кінця існування своєї окремої титулованої особи тут був прадавній чорний камінь. До останнього часу він зберігався, а тепер, після відновлення шотландського парламенту, він повертається до Единбурга, і шотландці дуже тішаться з того, це підбудовує їх морально, тісніше єднає, зміцнює патріотичний дух.
Оберігання народом, тим більше — народом з прадавньою історією, своїх забобонів є зрозумілим і виправданим, особливо якщо забобон — це єдине, що в нього залишилося від його дохристиянської духовності.
...Так, в українців є, на жаль, проблема внутрішньої роздвоєності. Вважаю, що у східних регіонах, за Збручем, вона видиміша й гостріша. Не внаслідок конфлікту між християнством і дохристиянськими віруваннями, а як один з негативних наслідків тривалого жорстокого панування чужинців, чужої влади і звичаїв, нав’язування іншої, неукраїнської культури й духовності. На Сході це був поневолювач по-азійськи підступний і жорстокий. Згадати хоча б, як насаджували «дволикість» у підросійській Україні Петро I і Катерина II та їхнi імперські послідовники, включно з більшовиками (особливо за останні 70 років до проголошення незалежності), як зневажали й нищили українськість, українську душу. Ще не добили до решти.
Важлива роль в усуненні внутрішньої роздвоєності українця, його «склеюванні докупи» належить інтелігенції. Для неї ж нагадаю: великий патріот, виразник передусім «раціо», не «емоціо», Іван Франко ставив собі завдання «Іти за віком і бути цілим чоловіком» і до цього закликав також інших своїх краян. Тобто не відставати від часу, відповідати на його виклики і бути цілісною людиною, вольовою і спрямованою на свою мету.
Інтелігенції слід покінчити зі своєю «совковою» роздвоєністю і невизначеністю, бути прикладом у цьому. Затяжна «гра» в напівтони, як кажуть мої краяни, «і нашим, і вашим», різні «інтелігентські» розмірковування, які мало що вияснюють, зате вносять сум’яття в голову обивателя, — заняття шкідливе і непотрібне.
