До нашої редакції продовжують надходити листи-відгуки на статтю народного депутата Володимира Алексєєва «Чи треба підпалювати будинок, щоб підсмажити яєчню?» («День», №37 від 24.02.2001 р.), у якій автор торкається проблем розвитку і використання російської мови та мов національних меншин в Україні у світлі відповідної Європейської хартії. З деякими з відгуків ви вже мали змогу ознайомитись у попередніх випусках «Пошти «Дня» (№№ 42, 48, 49). Сьогодні ми подаємо ще один лист — нашого читача зі Львова Василя-Юрія Кривеня.
У кінці незабутнього 91-го автор цих рядків у складі групи спостерігачів за проведенням референдуму і перших виборів Президента України прибув на Луганщину. Директор школи, який мав розмістити нашу групу на нічліг, попросив нас трохи зачекати, поки закінчить писати звіт в облвно.
— А чому ви пишете російською? — здивувалися ми, адже розмовляв він добротною українською мовою.
— Інакше в області не приймуть.
— ???
— Та ви не переживайте: ми маємо право на педрадах виступати українською. А от документацію...
Нагадаю, надворі було 28 листопада 1991 року, тобто йшов уже третій рік, як Верховна Рада прийняла Закон «Про мови в Українській РСР», у якому українська мова визнавалась єдиною державною.
Цей епізод пригадується мені кожного разу, коли духовні послідовники Луганського облвно зразка 1991 року здіймають галас «о насільствєнной украінізациі». Зокрема, коли знайомлюся з неодноразовими виступами у пресі народного депутата харків’янина В. Алексєєва, який вперто не хоче визнати, що крім Харкова російського є ще й Харків український.
«День» запропонував своїм читачам розпочати чергову дискусію про «етнонаціональні проблеми в Україні», запросивши експертів і читачів висловити своє бачення методів її вирішення. Боюсь, що ще одна дискусія на згадану вище тему виллється знову в бурхливий сплеск емоцій. Тому пропоную дискусію призупинити доти, поки Володимир Алексєєв не опублікує у газеті «День» дані:
1. Про національний склад Харкова.
2. Кількість російських і українських шкіл та дитсадків.
3. Скільки викладачів у вузах міста читають лекції російською мовою і скільки — українською.
Було б добре, якби Володимир Алексєєв повідомив, у чому саме він вбачає загрозу збереження національної ідентичності росіян в Україні. Лише у такому разі може вийти предметна розмова.
Між іншим, українські ЗМІ повідомили, що і посол, і міністр культури РФ висловили задоволення становищем російської мови в Україні. Чого ж тоді домагається Володимир Алексєєв?
Автор цих рядків запрошує народного депутата Володимира Алексєєва у мандрівку від Говерли до Савур-могили, у ході якої можна буде поспілкуватися з українськими угорцями, румунами, молдованами, помилуватись полонинами й Медоборами, відвідати красень Львів і неповторний Кам’янець, пройтися по землі, «яку скропив Тарас дрібними росами-сльозами». А десь уже за Шеломянем, де колись кінчалась Руська земля, сам собою прийде висновок: дійсно, не варто підпалювати сей небесно-сонячний храм тільки заради того, щоб зберегти привілеї для колишньої панівної нації.
