Україна на роздоріжжі. Бажання частини нашого суспільства брати участь у процесах інтеграції з Євросоюзом стикається з проблемами, пов’язаними із системною кризою, що балансує між крихкою стабільністю та сповзанням до ще глибшого обвалу, торкається різних областей людського життя. Можливою є втрата можливостей, наявних у державному арсеналі, здатних забезпечити стабільне економічне зростання та динамічний розвиток держави. Який шлях обере Україна для вирішення невідкладних завдань структурної перебудови та модернізації економіки? Альтернативи у нас немає. Є шлях до непрогнозованого хаосу, до ще більшої залежності від сильніших партнерів, які бажають бачити Україну, щонайбільше, у ролі сировинного придатку. Країна, що створила основи демократичних інститутів, може і повинна рухатися до правового, людського суспільства. Країна, що має величезний духовний та економічний потенціал, на жаль, вже 48-мільйонна Україна, повинна віднайти у собі внутрішні ресурси.
ПОВЕРНЕННЯ ДО ДЖЕРЕЛ
Україна займає дуже зручне положення, знаходиться у центрі Європи на перехресті транзитних шляхів, що зв’язують західну та східну культури. Маємо шанс використати цю перевагу в модернізації інфраструктури транспортних комунікацій, що дозволяє стабільно отримувати колосальні надходження до прибуткової частини держбюджету.
Тільки капіталомісткі галузі промисловості можуть забезпечити реальне економічне зростання. Необхідно надати цій тенденції стійкого, безповоротного характеру. Рішення такого відповідального, стратегічного завдання вимагає прийняття сміливих, неординарних рішень. Але кому належать національні багатства та основні фонди в Україні? І наскільки раціонально вони використовуються? Україна має позитивний досвід державного будівництва, але водночас у 90-ті роки нам доводилося зважати на те, яку спадщину ми отримали від СРСР. В економічній політиці 1991 — 1998 рр. макроекономічні підходи застосовувалися у відриві від реальних умов виробництва та сподівань населення. Очікування, що вільні ціни зможуть стимулювати виробництво та стійко регулювати ринок, призвели до абсолютно протилежного результату. Політика жорсткого обмеження бюджетних витрат та емісія передбачали подолання інфляції, але насправді призвели до паралічу розрахунків між підприємствами, гіпертрофованого зростання спекулятивного обороту, виникнення піраміди державного внутрішнього боргу, різкого збільшення бюджетної заборгованості.
До 1997 року дефіцит державного бюджету становив 6,7%. Ситуація з рівнем оплати праці складалася просто парадоксальна: її фіксований рівень у виробництві призвів лише до реального зниження доходів. Усі спроби проведення адміністративної реформи, спрямованої на скорочення штатів без істотного підвищення оплати праці, лише загострили цю проблему.
Вплив держави на економічні процеси в Україні значно зменшився. Хоча саме держава та її інститути є стабілізуючим чинником і гарантом проведення будь- якого реформування. Наприклад, Німеччина розпоряджається 49% ВВП, Франція — 50%, Італія — 54%. Україна — усього лише 37— 38% ВВП. Хто ж володіє 62% ВВП України? Це недержавний капітал, «левова частка» якого працює у «тіні». Тому залучення до державної економіки «тіньових» капіталів та тих, що вивозяться за кордон, повинно стати першочерговим завданням держави. Не є секретом i те, що ці фінансові ресурси перевищують усі можливі позики, разом узяті.
Вирішення цього завдання вимагає великого такту й обережності, але тільки за умови довіри до уряду, встановлення стабільних пільг і гарантій, скасування усіх норм щодо декларування майна та капіталів. На жаль, у тіньовому секторі сьогодні задіяні найкращі, найбільш кваліфіковані та професійні кадри.
Детенізація — той бар’єр, який українському суспільству необхідно подолати якнайшвидше. Кінцева мета будь-яких економічних реформ — зростання реальних доходів населення, підвищення рівня його зайнятості та соціальної захищеності. Досягнення цієї мети можливе тільки на основі розвитку ринкових відносин при значній регулюючій ролі держави та обов’язковій наявності могутнього державного сектора, що забезпечує стабільний обсяг бюджетних доходів.
Що ж ми хочемо збудувати? Правове суспільство, в якому всі зусилля громадян спрямовані на створення духовних і матеріальних благ, із значною регулюючою роллю держави, чи якусь іншу модель, що відповідає інтересам лише невеликої частини суспільства: назвемо це капіталізмом, більшовизмом або будь-яким іншим «ізмом».
ПРАВОВА ДЕРЖАВА
Правова держава — прелюдія до правового соціального суспільства, яке сповідує принцип добровільно обраного ступеня відповідальності громадян, що відображає відповідальність кожної людини. Повернімося до того ряду проблем, які доводиться вирішувати сьогодні Україні. Необхідна чітка, вивірена програма цільової державної політики, спрямована на реальну підтримку вітчизняного товаровиробника та реанімацію галузей, що випускають продукцію кінцевого споживчого призначення. Тим часом перехід до ринкових умов господарювання передбачає відмову від всеосяжного державного патерналізму; в результаті — інтереси виробників найбільш повно представлені їхнiми об’єднаннями, що діють на громадських началах.
Для захисту інтересів вітчизняних виробників та створення економічних умов, що сприяють виходу із кризи та нарощуванню виробництва, необхідно створити відповідну нормативну базу:
1. Розширення протекціонізму у зовнішній торгівлі, зокрема посилення тарифного й нетарифного захисту внутрішнього ринку. Вдосконалення механізмів сертифікації та перевірки якості імпортної продукції, законодавче забезпечення та розробка практики антидемпінгових розслідувань.
2. Реалізація комплексу заходів з підвищення внутрішнього ефективного попиту: поетапне погашення бюджетної заборгованості з соціальних виплат, відновлення системи продажу товарів вітчизняного виробництва у кредит.
3. Вдосконалення кредитно- грошової політики у напрямі зниження ціни кредитів до такого рівня, який зробить їх доступними для товаровиробників.
4. Реформування податкової системи з метою зниження кількості податків та їх розміру за умов розширення податкової бази.
5. Вдосконалення інвестиційного законодавства, відновлення податкових пільг, що надаються тим спільним підприємствам, які випускають товари народного споживання на території України.
6. Реформа ціноутворення у напрямі зниження цін на електроенергію, газ, тарифів вантажного залізничного транспорту, що призведе до підвищення рентабельності виробництва товарів народного споживання; запровадження єдиного податку на сільгоспвиробників (плата за землю).
7. Удосконалення нормативної бази із створення промислово- фінансових груп.
8. Розробка пропозицій щодо відновлення народногосподарського, галузевого й територіального планування для надання процесу реформування економіки науково обгрунтованого, системного й комплексного характеру.
9. Інвентаризація основних фондів підприємств, що випускають кінцеву продукцію споживчого призначення і залучення великих цільових іноземних інвестицій у проекти їх відновлення.
10. Сприяння створенню великих торгово-закупівельних компаній як необхідної ланки між дрібними сільськогосподарськими виробниками, харчовою промисловістю та роздрібною торгівлею.
11. Узагальнення досвіду організації управління на підприємствах, що підвищують конкурентоспроможність продукції та нарощують обсяги її виробництва, поширення ефективних схем організації виробництва на всі підприємства галузі; організація інжинірингового та консалтингового обслуговування підприємств для виявлення існуючих проблем.
12. Організація маркетингових досліджень; впровадження комп’ютерних схем обліку попиту та пропозиції на галузевому рівні.
13. Активізація рекламної діяльності для ефективного доведення продукції вітчизняного виробництва до кінцевого споживача, «просування» торгових марок, координація рекламних заходів на галузевому рівні.
14. Оптимізація переробки сировини та подальший розвиток сировинної бази, підвищення ефективності у галузях-постачальниках продукції на підприємства, що виробляють товари народного споживання, насамперед АПК, хімічної промисловості, лісового господарства, машинобудування. Ця робота має бути спрямована на істотне зниження собівартості продукції та підвищення її конкурентоспроможності.
15. Розвиток галузевої науки, її орієнтація на активне впровадження досягнень науково-технічного прогресу та покращання організації виробництва та збуту.
Реалізація вищенаведених заходів покликана сприяти об’єднанню зусиль держави і товаровиробників з метою подолання стагнації економіки, зростання виробництва для досягнення головної мети — реформування України.
