У Києві і в регіонах проходить у рамках акції «Україна без Кучми» так званий «Суд над Кучмою». Ці акції виглядають як фарс, як дешевий, погано поставлений спектакль, зроблений за принципом «сам жартую — сам сміюся». Ось характерні штрихи до нашого, запорізького, варіанту, котрий пройшов 25 лютого 2001 року.
Чоловік з десять суспільних обвинувачів говорили одне й те ж різними голосами півтори години. Потім 10 секунд виступав їхній «адвокат», член СПУ, і ще 10 секунд дали «представнику Кучми», також члену СПУ. Акцію проводить обласна організація СПУ разом з іншими партіями. Це значить, що адвокат був призначений iз людей, м'яко кажучи, упереджених, не зацікавлених у захисті. Ні в кого з «акторів» не було ані найменшого уявлення про юридичні правила, не те що відповідної освіти. Коли я запропонував свою кандидатуру в захисники Президента, то мені було відмовлено.
Якщо ми хочемо судити когось за біди країни, то потрібно судити не Кучму і не одного Президента, а весь народ. Чому?
Квартири приватизували майже всі і з великим задоволенням, землю бажає приватизувати також більшість населення. Майнові сертифікати взяли близько 80% людей. 90% молоді не служить в армії, користуючись правами і свободами демократичного суспільства. Мільйони людей зустрічаються, створюють сiм'ї, розлучаються, зовсім не боячись, що громадськість втрутиться в їхнє життя, як це було протягом усього радянського періоду. Це основний принцип демократичного суспільства: захист приватного життя людини.
З 1998 року громадяни можуть вчитися і працювати незалежно від прописки. Мільйони віруючих отримали можливість відвідувати свої храми і реальну свободу віросповідання. Мільйони підприємців отримали можливість заробляти гроші незалежно від партхозактиву. Тому приклад я — Вишневецкий Олександр Володимирович. Я працював на заводі і не мав ніяких перспектив на житло. Став торгувати, за три роки купив квартиру. Дружина в мене не працює — домогосподарка, а раніш її б називали утриманкою або дармоїдкою. У радянський час я і думати не міг висунути свою кандидатуру на мера, його б призначили в мiськкомі КПРС, а зараз я зміг це зробити — демократія. Про який вибір партій, переконань могла бути мова раніше? Молодь може вдягатися як хоче, слухати будь-яку музику і дивитися будь-які фільми — хіба це не завоювання демократії?
Пенсії, субсидії, пільги всі благополучно приймають. Це з психологічної точки зору «халява», із соціальної — елемент паразитизму, а можна це трактувати і як зловживання своїм становищем. Усі пільги йдуть за рахунок інших. Будь-який пільговик залазить у кишеню своєму сусіду. Чому я, молодий, повинен платити за безплатний проїзд полковника у відставці, який отримує пенсію 500 грн.? Хтось спекулює інвалідністю, хтось — посадою, різниця невелика!
А судді хто? Ви, лідери партій і громадських організацій, які звинувачують Президента в тому, що він порушує принципи демократії, не давши мені виступити на його захист на мітингу, самі порушили демократичні права і свободи. Чи буде при вас демократія, якщо вже зараз ви йдете на порушення? Для вас залишилася тільки одна перешкода для узурпації влади — Президент. Усунувши його, ви ліквідуєте демократичні свободи в суспільстві, узурпуєте владу. Тоді про таких, як Гонгадзе, ніхто і згадувати не буде — їх будуть сотні.
Демократія — це вибір із двох зол, і я вибираю нинішню владу — менше зло, ніж ваша майбутня диктатура. Не слiд забувати, що нинішня влада тримається на тих людях, які вважають, що нова влада буде гіршою. Ви не переконали, що ви будете кращими.
Тому я вважаю, що ми маємо законно обраного, цілком адекватного своєму народу Президента. І судити його — це рівнозначно тому, щоб судити весь народ. У нас народний Президент, народна влада, котра виражає інтереси широких верств народу. Можливо все, що я кажу, банальне, але, напевно, ці прості думки не всім ще зрозумілі, якщо на майданах киплять пристрасті. Нам тут, у провінції, у промисловому місті Запоріжжя, видніше.
