Серед учасників нинішніх президентських перегонів є як відомі в Україні та за кордоном політики, так і менш популярні або майже невідомі в народі претенденти на посаду глави держави, для яких найважливіше подібним чином привернути до себе увагу. На мій погляд, кожен кандидат має володіти не лише баченням основних державних проблем, а й реальним умінням вирішувати їх, сміливо й ефективно здійснювати радикальні зміни в інтересах усього народу. А таких особистостей серед майже трьох десятків претендентів на президентську посаду — одиниці. На жаль, ми ще не навчилися демократично та безконфліктно обирати президента країни серед лише кількох (3—5 осіб) найімовірніших претендентів. Ані ліві, ні праві, ні центристські угрупування національної політичної еліти ніяк не можуть домовитися про проведення саме таких президентських виборів. І все через надмірні амбіції окремих політиків.
Але, слава Богу, з цими, як і з іншими виборами, життя в Україні не закінчується. Щедрі передвиборні зобов’язання- обіцянки, як правило, швидко забувають самі кандидати до чергової виборчої кампанії. Не підлягає забуттю лише передвиборна програма переможця, хоч і вона надалі з різних причин (найчастіше через гострий брак фінансових ресурсів) коректується самим життям і не виконується в повному обсязі. Тому не варто шукати винних. Президент України — не маг і не чародій. Очевидно, так буде і цього разу, незалежно від прізвища переможця й оптимістичних сподівань багатьох виборців, висловлюваних на сторінках друкованих ЗМІ, в тому числі й у «Дні». Хотіти бачити та могти зробити Україну процвітаючою європейською державою в 2010 році — дві великі різниці.
Звичайно, нікому не байдуже, повільніше чи швидше вирішуватимуть назрілі внутрішні державні проблеми, і в якому напрямі триватиме зовнішня політика при новому президентові. Звідси — величезний інтерес до передвиборних програм потенційних лідерів виборчої кампанії — Віктора Януковича та Віктора Ющенка. У них багато спільного, хоча є й принципові відмінності, що викликають пожвавлені дискусії серед політологів і простих виборців. Але не можна обділяти увагою й аутсайдерів нинішньої виборної кампанії. Раптом хтось із них до 2009 року стане новим національним лідером України — адже таке цілком можливе. Коли їм, образно висловлюючись, дихають у спину тямуще мислячі студенти, отже, в найближчому майбутньому в нас з’явиться видатний державний діяч європейського рівня. Логіка тут гранично ясна: такими керівниками не народжуються, ними поступово стають у гострому, але чесному суперництві.
Сьогодні, на жаль, чимало розмов про чесність майбутніх президентських виборів в Україні. Вважаю їх явно перебільшеними в частині підтасовування голосів виборців. У цьому, власне, немає гострої необхідності. Суспільний авторитет й особиста репутація майже кожного претендента добре відомі переважній більшості виборців. Вони і без гучної агітаційної кампанії непогано знають, хто і як зарекомендував себе на ділі. Особливо це стосується нинішнього глави уряду та екс-прем’єрів. Одним словом, усе пізнається в елементарному порівнянні, аргументовано та вельми переконливо.
Повертаючись до передвиборних програм претендентів, зазначу, що в них недостатньо економічної обгрунтованості. Найважливішою передумовою для реалізації таких програм є наявність значних фінансово- матеріальних ресурсів. Хіба вони вже з’явилися? Давайте все ж таки реально подивимось на серйозні речі. Господарсько-виробнича діяльність у країні протягом останніх п’яти років справді пожвавилася. Але до високих показників економічного та соціального розвитку, досягнутих у докризовий період, ще далеко. Масове безробіття та неконтрольоване зростання цін на основні продукти харчування, непродовольчі товари та послуги знижують рівень життя простих українців. Зростання зарплат, пенсій, стипендій, соціальних допомог щонайбільше забезпечує лише елементарне харчування, що здебільшого складається з хлібопродуктів і доступних за ціною круп та картоплі. Усе це не викликає великого оптимізму в частині різкого підйому народного добробуту протягом найближчих 5—10 років, про що тлумачать наші вітчизняні експерти та політики.
Багато хто з них віддає перевагу західному вектору нашої зовнішньої політики, найшвидшому вступу України до європейських і світових торгово-економічних і військово-політичних структур, насамперед до ЄС, СОТ і НАТО. Таке прагнення висловлюють і деякі учасники нинішніх президентських передвиборних перегонів, і в цьому є певний резон. Проте особисто я — за гармонію у відносинах української держави з усіма країнами, особливо сусідніми, які входять до Євросоюзу, СНД, міжнародних і регіональних структур. Важливо лише, щоб наші представники в них гідно відстоювали національні інтереси та не піддавалися натиску грандів світової політики, які нав’язують свої правила гри у власних інтересах.
Відомо, що найважливішою складовою реформування суспільства є реформування суспільної свідомості. І тут, що стосується традиційного мислення десятків мільйонів пересічних громадян України, розраховувати на миттєву його зміну за нинішніх складних реалій не слід. Для цього, імовірно, знадобляться ще півтора- два десятиріччя. Але реформаторський потенціал сучасної молоді, зокрема студентів як рушійної сили трансформаційних процесів, важко переоцінити. Тому новому національному лідеру доведеться прислухатися до їхньої думки. Хай вони з користю для справи походять «коридорами влади». Адже президентами не народжуються, ними стають. І не одномоментно.
