Якщо хтось ще має сумніви в якості сучасної української музики й її здатності підкорювати прогресивні європейські простори й вуха, можемо порекомендувати надихнутися досвідом гурту «Гайдамаки». Свого часу хлопці злидарювали, намагаючись донести свою етно-рокову музику випадковим перехожим на європейських вулочках. Тепер серед тих, хто приходить на концерти «Гайдамаків» в Угорщині, Польщі, Німеччині, випадкових перехожих немає, а на згаданих європейських вулочках наші Богуслав та Полісся (які фігурують у піснях гурту) вже добре знані.
Назар ДРОНЬ, адміністратор гурту «Гайдамаки»:
— Сталося так, що саме «Гайдамаків» було відібрано як гурт, що протягом десяти днів з 2 по 11 жовтня грав концерт у Europa Park’у (найбільшому парку атракціонів та розваг Європи) німецького міста Руст. Все було дійсно дуже класно зроблено і організовано. Ми спостерігали різну реакцію глядачів кожен день, адже в перші дні було дуже мало людей, а вже під кінець дійства, навпаки, дуже багато. Площа, на якій стояли глядачі, була просто вщент забита. Загалом, в цей парк приїжджають для розваги, самі ж відвідувачі не знають, хто буде виступати, тому для людей стало великою несподіванкою, що проходять дні «Українського тижня». В останні дні святкування, коли люди вже дізналися про сам захід, про нас, їхня кількість була достатньо великою. Вони до останнього не хотіли розходитись, їм були цікаві й «Гайдамаки», й такі гурти, як «Гуляй город», «Древо», і кобзар Тарас Компаніченко. Глядачі були справді вражені й музикою, і хороводами. На другий день «Українського тижня» в нас було заплановано відіграти п’ять концертів у двох країнах — це було важко. Але важко було хіба що фізично, бо спочатку грали в Europa Park’у , потім швидко сідали та їхали в інше місто за 130 кілометрів, потім сідали у літак і летіли в Будапешт, а потім поверталися назад. В моральному плані ми вже до цього звикли, і хлопцям це подобається. Чим більше група грає концертів, тим більше вони самі захоплюються цим. В Будапешті ми виступали у величезному клубі, де було багато людей, класна атмосфера. Ми виступали як хедлайнери дня на одному з найграндіозніших клубних фестивалів Угорщини — Hangfoglalas Soundquest Festival. Ми, до речі, там були вперше й отримали в Угорщині багато цікавих пропозицій від організаторів. Після клубу ми поверталися знову до Німеччини і там провели ще кілька виступів. Десь на листопад і на грудень ми отримали три гарантовані пропозиції, тож надалі будемо працювати в цьому ритмі.
Також гурт «Гайдамаки» 16 жовтня презентував нове відео на фестивалі «Своє кіно». Цей кіношний фестиваль відрізняється від інших тим, що фільми, які беруть у ньому участь, робляться протягом десяти днів, а в останній день фестивалю — транслюються. «Гайдамаки» були головними гостями фестивалю, і ми також зробили за десять днів відео, але ми були в позаконкурсному режимі. «Гайдамаки» виступали як певний презентаційний варіант. На такий експеримент погодився режисер Сергій Волков. Наш гурт їздив якось у Чорнобиль, і ми мали декілька цікавих кадрів звідти. І коли нам запропонували участь у фестивалі, ми зрозуміли, яким чином ми можемо ті кадри використати. Кліп вийшов хороший, і загалом залишилися цікаві враження. До нас підійшов режисер Михайло Іллєнко і сказав, що був приємно здивований, що ми теж беремо участь в кінофестивалі. До речі, це вже третій за рік кінофестиваль для «Гайдамаків».
Мені здається, що тенденція розвитку певної альтернативної культури в Україні досить помітна, збільшується кількість музичних фестивалів, де молоді гурти можуть представити достойну музику.
Валерія АНУФРІЄВА, журналіст:
— Із місією UNICEF я протягом тижня перебувала в Демократичній Республіці Конго. Ми контролювали, чи робляться місцевому населенню щеплення від правця. У Конго жахлива епідемія, й десятки тисяч новонароджених кожного року вмирають від цієї хвороби, бо не прищеплені їхні матері.
Насамперед, у цій країні мене вразили погодні умови. Ми прилетіли о третій ночі, вийшли з літака і відразу потрапили... в сауну: дуже жарко і разом із тим волого. Людині, яка звикла до нашого клімату, дуже складно пристосуватися, відчуваєш себе ватяним. Дивно не бачити на вулиці жодного білого обличчя. Ти дійсно як біла ворона! Там усі жебракують, діти ще говорити не вміють, а вже тягнуть руку. Вони знають, що якщо людина біла, значить — багата, це для них аксіома. Назва «Демократична Республіка» в дійсності ні про що не говорить — насправді це диктатура. Доріг там немає (а країна, до речі, величезна — як шість Україн), зв’язку телефонного немає. У селах — первісно-общинний лад. А щодо міст, то мені здається, що десять років тому а нас у регіонах було те ж саме — та сама розруха...
Жебракують тут навіть поліцейські! Стався з нами там такий випадок. Наша делегація перебувала на території місцевого аеропорту, коли ми з фотографом випадково помітили дірку в огорожі, а за нею — автентичний африканський ринок. Ми, природно, кинулися туди. Побачили і сушених пацюків, і живих черв’яків, яких тут продають, а потім їдять. Коли ми зібралися повернутися назад до аеропорту, біля цієї дірки вже стояв поліцейський, який погодився нас пропустити тільки за умови, що ми дамо йому сигарету або грошей...
Ще цікаво, що там ніхто ніколи нікуди не поспішає. Тобі з твоїми європейськими мірками доводиться постійно обурюватися, а вони не можуть зрозуміти твого обурення. Більшість населення взагалі нічого не робить. Коли ти перетинаєш межу міста й їдеш повз села, бачиш таку картину: люди просто сидять біля хатин на стільцях. Скільки ми їхали (120 кілометрів), я не бачила жодної людини, яка б щось робила, чим-небудь займалася в дворі, наприклад. Вони всі сидять, і біля них кубляться діти. Одним словом, ведуть споглядальний спосіб життя. Що в них виросло під ногами, те вони й їдять. Інше — їх не хвилює.
Лариса СИВОЛОЖСЬКА, керівник прес-центру Києво-Могилянської академії:
— 15 жовтня відбулось святкування Дня академії в Могилянці. Києво-Могилянська академія — найстаріший університет України. Цього року вийшов указ президента про відзначення 400-річчя університету, що відбудеться у 2015 році. Історія Могилянки довга, насичена й цікава.
15 жовтня 1615 року дуже заможна київська шляхтичка відписала свої гроші й землі на Подолі для облаштування монастиря, шпиталю й школи. Саме з такої школи і почала своє існуння Києво-Могилянська академія. XVII—XVIII століття пройшли для України під знаком Києво-Могилянської академії. Більша частина української тогочасної еліти була вихідцями з неї. Більшість українських гетьманів тут навчались: Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Іван Скоропадський, Пилип Орлик. Дуже багато серед випускників було церковних ієрархів, які стали канонізованими як святі. Але після того як Катерина II заборонила викладати українською мовою, відбувається занепад Академії. В 1817 році вона взагалі була закрита, проте на її території була відкрита духовна семінарія, а потім і духовна академія, що проіснувала до 1918 року.
Відродженою Києво-Могилянська академія стала у 1992 році і виступала вже як незалежний університет. Назва залишилася історичною, а з часом додалося звання «Національний університет», тому наша абревіатура — НАУКМА, що фонетично перегукується зі словом наука. Зараз — це університет європейського рівня.
