Сьогодні, як ніколи, ми повинні дізнатися правду про те, що від нас приховували під час і після війни. Згадаймо заяву Путіна про те, що Росія самостійно виграла б цю війну за рахунок людських резервів і своєї індустрії.
А тепер згадаймо ті далекі роки і події. У липні 1941 року до Москви прилетів особистий посланець Рузвельта, такий собі Гаррі Гопкінс, який мав дві зустрічі зі Сталіним. Мета візиту була дізнатися, що необхідно Росії в якості допомоги, і з’ясувати, що являє собою Сталін. Так от Сталін йому сказав: «Міць Німеччини настільки велика, що, хоча Росія зможе захищатися сама, Великобританії та Росії разом дуже важко буде розгромити німецьку військову машину». Далі Сталін сказав, що завдати поразки Гітлеру — і, можливо, без пострілу — може тільки заява США про вступ у війну з Німеччиною. Але американці не поспішали, та й Рузвельт, за словами Гопкінса, слідував принципу, що поспішати треба повільно. Вступити у війну одразу йому не дозволяв закон про нейтралітет Америки, ухвалений Конгресом 1935 року.
Однак Рузвельт відкрив своєрідний другий фронт, не вступаючи у війну з Німеччиною, організував колосальну допомогу, як прийнято зараз говорити, летальною зброєю та іншими поставками, аж до чобіт, яких Сталін запросив 400 тис. пар на місяць. Початком відкриття цього фронту і послужив візит Г. Гопкінса.
У передмові до книги Р. Шервуда «Рузвельт і Гопкінс» такий собі Ю.Б. Борисов писав, що всі поставки союзників промислових товарів за весь період склали лише 4% радянської вітчизняної продукції. Ці поставки, як він стверджував, ніякого вирішального значення для перебігу війни не мали, та й не могли мати. Все точно як у Путіна.
Повернімося до візиту Г. Гопкінса. Сталін сказав йому, що Росії для тривалої війни потрібні близько 20 тис. автоматичних зеніток, що дозволило б звільнити близько двох тисяч винищувачів, які охороняли важливі об’єкти, і перекинути їх на фронт. Крім того, він просив поставити більше мільйона гвинтівок з боєприпасами, броньовану сталь, високооктановий бензин і, головне, алюміній. Надалі Сталін неодноразово включав цей стратегічний матеріал в число найважливіших поставок. Алюміній як повітря потрібен був для виробництва літаків і алюмінієвих танкових дизелів, які розроблені, до речі, в Харкові і не мали аналогів у світі. А де ж вітчизняний алюміній? Найбільший завод, який виробляв цей метал, був у Запоріжжі і його було захоплено німцями ще на початку війни. Був ще маленький заводик на Уралі, але його не рахуємо. Державні запаси швидко танули. Страшно уявити, що б могло бути, якби на наші заводи не обрушився дощ зі сріблястих алюмінієвих брусків, що прийшов з Америки. А обсяг його поставок якраз і входив у ті горезвісні 4%, про які так зневажливо говорив Борисов.
Та що там алюміній: Червоній армії і тилу загрожував голод, оскільки основні виробники продовольства — Білорусь, Україна, південь Росії — були захоплені німцями. У Челябінську з «Танкограду» працівниці виносили зрізане лушпиння картоплі, щоб зробити дітям деруни. В. Малишев, нарком танкової промисловості, коли про це дізнався, ввів найсуворіший контроль, але дозволив відпускати працівників «Танкограду» на декілька днів для поїздок на хутори на обмін за олією і салом, де, до речі, заможно жили «розкуркулені» з Сумської області.
Все це могло скінчитися сумно, якби одного чудового день не з’явились американські посилки. У цих великих картонних коробках чого тільки не було: свиняча тушонка з казковим смальцем, консерви, шоколад і навіть жувальна гумка. Ми, діти війни, думали що гумка — це цукерки, і, пожувавши її, ковтали, після чого, звичайно, мали проблеми з животами. Ось вам і 4%!
1 жовтня 1942 року був офіційно підписаний протокол Московській конференції англо-американської делегації та делегації СРСР, очолюваної Молотовим. Протокол включав 80 видів основних поставок зброї і техніки, промислової сировини і понад 80 видів предметів медичного постачання. Після цього Рузвельт виділив СРСР безпроцентний кредит на суму в мільярд доларів (шалена на ті часи сума) з початком оплати через п’ять років після закінчення війни і з подальшою виплатою упродовж 10 років. Але після смерті Рузвельта і після війни Сталін відмовився платити, сказавши, що ми заплатили за це кров’ю наших солдатів. І в цьому з ним можна погодитися. Щоправда, начебто дещо з уцілілого було надалі повернуто.
Повертаючись у сьогоднішній день, можна сказати, що Обама — не Рузвельт, який не піддавався на шантаж Гітлера, щоправда, у останнього тоді не було атомної зброї. Але Путіну треба врахувати, що якщо він заллє кров’ю Україну та інші республіки задля своїх амбітних цілей відтворити СРСР, його чекає повна ізоляція і крах Росії, як це сталося з Німеччиною. Другим Сталіним зараз стати неможливо. Стати світовим лідером можна зовсім по-іншому.
