У продовження мого торішнього листа («Хто нам заспіває на біс?», див. «День» за 10 червня 2005 року) хочеться звернути увагу нашого Міністерства культури і туризму та Міністерства науки і освіти на виховання смаку й розуміння класичної музики у нашої молоді. Інакше ми ризикуємо втратити наступне покоління слухачів. Зараз наповнюваність залів забезпечується переважно за рахунок старшого покоління. Не вирішивши цієї проблеми, ми навряд чи зможемо стояти серед європейських столиць, де дуже високо цінується музична культура.
Вихованням цієї культури потрібно займатися якщо не в сім’ї, то в школі — обов’язково. Гірко чути, коли на моє запитання до онука, що вони роблять на уроці музики, він відповідає: «бісимося» (?) І це в хорошій школі...
У мої юні роки в нас був хороший шкільний хор, який брав участь у різних конкурсах і концертах. І співали не лише патріотичні пісні та пісеньки, але й такі, як хор з «Євгенія Онєгіна» «Девицы-красавицы...» та інші.
Але головним вихователем у розумінні класичної музики було, звичайно, радіо (телебачення тоді не було). Завжди робила уроки, слухаючи музичні радіопередачі. А вони були в той час приголомшуючими: по радіо транслювали опери не лише з Большого театру, але й інших театрів світу. А також концерти з найвідомішими співаками того часу.
Була ще така форма передач як «монтаж опери» (або оперети), «запис по трансляції». Жила я тоді у Вінниці, де не було оперного театру, але, приїхавши до Києва, була готова до сприйняття опери. І перша «Травіата» з Марією Бем — враження на все життя.
26 січня мені зателефонувала дочка з Відня і повідомила, що 27-го (у день ювілею великого Моцарта) транслюватимуть грандіозний концерт із Зальцбурга, і щоб я не забула подивитися. Але ні по жодному з телеканалів трансляції не було... Не було й своїх передач до цієї дати.
Через день дочка вже детально розповідала про те, як відзначався цей день у Відні. Всі театри (дитячий у тому числі) і всі сценічні майданчики було надано для виконання музики Моцарта. А протягом року будуть поставлені всі опери Моцарта (у нас — жодної ). Було реставровано маленький театр, у якому грав сам Моцарт.
Сумно, що майбутнє (?) відкриття нашої Малої (або Камерної опери) затягується у той час, як наші талановиті співаки шикуються в чергу, щоб вийти на сцену або, не дочекавшись, виїжджають за кордон.
Дякувати нашій Філармонії, яка дуже гідно відзначила ювілейну дату Моцарта. Ці концерти варто було б і транслювати й записати для телебачення, а потім показати у зручний час.
25 січня цього року по ТРК «Київ» була показана в записі опера Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта» у виконанні найкращої європейської Джульєтти Сусанни Чахоян. Саме за виконання цієї партії вона отримала премію на міжнародному конкурсі у Будапешті.
Дивовижного тембру голос, вокальна та акторська майстерність підкуповують слухачів. Тема кохання — вічна, тим більше в поєднанні Шекспір — Гуно. Через пізній показ у ефірі (з 23.45 до 1.35) мало хто зміг подивитися оперу. Будемо сподіватися на те, що це ще можна виправити. І ще хочеться приєднатися до побажання Сусанни Чахоян одному з журналів: «Давайте бережно ставитися один до одного, нести радість і примножувати добро на нашій землі». Це повною мірою стосується й вашої газети, яка багато уваги приділяє питанням культури. Завжди вирізаю рецензії Тетяни Поліщук і знайомлю з ними театралів, з якими спілкуюся.
