Дивна країна Росія! Така суміш протиріч, що голова запаморочується. Гімн залишився від Радянського Союзу, а гербом став двоголовий орел Російської імперії, про який свого часу зачитувались в історичному есе-вставці у романі Леоніда Соболєва «Капітальний ремонт». На головній площі країни розташовано музей з тілом незламного борця зі старою Росією, але дату його найголовнішої справи — здобуття влади 25 жовтня (7 листопада за н.ст.) — замінили близькою, але історично дуже далекою і соціально незрозумілою народові (йдеться про 4 листопада — День народної єдності, який Держдума РФ встановила на згадку про події у Москві 1612 року. — Ред. ). Що це? Спроба всім догодити, нехтуючи єдиним державотворчим стилем? Чи в цій зовнішній непослідовності якраз і є висока державна послідовність? Якщо розглянути все це з погляду психологічного впливу на маси, то з різних варіантів вибирається той, що відповідає найбільшому зміцненню імперії. Старий гімн, що прославляє православного царя, явно не відповідає російській сучасності, гімн союзу — більш імперський, навіть перероблений. А от двоголовий орел замість земної кулі зі стрічками-республіками (спогад про прагнення до світової революції, місця для нових стрічок вистачить) теж непогано характеризує імперські уподобання, але не так явно: місця на крилах орла для гербів майбутніх держав-республік поки що вільні, колишні відпали, а туга за ними залишилась. Після розкриття основного принципу стають зрозумілими перепоховання Денікіна і філософа Ільїна, найбільших імперських діячів у своїх галузях.
Чи стане 4 листопада для росіян народним святом, чи просто додатковим вільним днем? Історичний досвід показує, що свято необхідно вибороти, як це було з Першотравнем. Не придушення виступу робітників у Чикаго (такі виступи придушували сотні і тисячі разів!), але поєднання зручної весняної дати зі зростаючим революційним рухом, вмілим використанням верхівкою цього руху психологічних особливостей квазіборотьби у вигляді таємних сходок, гри з поліцією у піжмурки, вихід iз нею «стінка на стінку» тощо. А вже вкорінене свято підтримували спогадами, лозунгами, преміями, маївками, демонстраціями та іншими соціологічними технологіями. Свято ж радянської (сталінської) конституції мало всі ознаки введеного «зверху», більшість розуміла всю оману такого свята, і воно було просто додатковим вільним днем, після скасування ніхто й не згадав.
Чи можуть події 1612 року викликати у сучасної людини певні почуття? Тим більше, що цей чотирьохсотлітній проміжок нічим не заповнений, хіба що оперою Михайла Глінки «Життя за царя» («Іван Сусанін»). Для оцінки психологічного сприйняття згадаймо, що Микола Бердяєв писав про значне жіноче начало російського народу, тобто сприйняття подій не логіко-аналітично, а образно-інтуїтивно. Цікаво, що такі ж риси отримує й влада, а от інтелігенції більш притаманне чоловіче начало, що й пояснює нерозуміння її як з боку влади, так і з боку народу. Представникам влади здається, що вони інтуїтивно щось знайшли суперефективне і тепер залучають інтелігенцію, щоб народу все це пояснити. Дарма! Народ має свою інтуїцію і на пояснення не звертає уваги, відчуваючи чергову каверзу. Ці відчуття допоможе зрозуміти невеликий логічний аналіз. Так, у Росії в 1612 році був великий народний підйом, було вирішено на формування народного ополчення здавати п’яту частину своїх коштів. Народ здавав чесно й досить часто навіть більше, а от багатіїв, що потім увійшли до влади, неодноразово примушували до цього під острахом застосування сили. Своє завдання ополчення виконало; здавалося б, усе добре, і дата підходить для встановлення нового свята і забуття старого. Розгляньмо ж цю подію не відірвано, але в контексті попередніх і наступних. Що було перед цим? Роки боротьби за владу у вищих колах, перехід від одних уподобань до прямо протилежних, повний політичний хаос і нехтування своїм народом (Лжедмитрії, цар Васька, семибоярщина). Вбивства, отруєння, лжесвідчення, таємні розправи. Звичайно, що цим скористались вороги-сусіди, і не знайшлось іншої організуючої сили, крім представників народу. Що ж в результаті отримав народ? Нові податки, закінчення покріпачення, безправність, бідність, жорстку експлуатацію. Отже, яке відчуття викликає введене зверху «свято народної єдності»? А те, що влада може робити будь-які помилки, але вона непідсудна, все буде розплутувати народ, і потім тій же владі піднесе на золотому блюді віжки для керування ним же.
Чи тільки в Росії були такі події? Ні, це можливо для будь- якої країни. Наведу уривок із книжки «Військовий льотчик» Антуана де Сент-Екзюпері: «Коли страшна катастрофа приводила у непридатність нашу чудову адміністративну машину і ставало зрозумілим, що відремонтувати її неможливо, тоді, не маючи іншого, її замінювали простими людьми. І вони рятували все».
Чому ж не використали дату 7 листопада, щоб цей день зробити «святом злагоди»? Адже люди, які піднялись на боротьбу за краще життя, не винні у тому, як використали їхній запал. Але ця дата акцентує на тому, що народ може виступити проти влади, і це нагадування небезпечне.
В Україні ситуація трохи інша. З 25 жовтня (7 листопада) пов’язані тепер події в іншій країні, хоча цю дату можливо використати як день скорботи, і кожен буде розуміти її згідно зі своїми міркуваннями. Але поряд знаходиться ще одна дата — помаранчевої революції. Чи стане цей день справжнім святом для народу? Це залежить від того, під якими гаслами і за яким принципом святкувати. Парадоксально, але якщо щорічне святкування не буде повністю співпадати зі сценарієм влади (єдність iз народом, прославляння керівників, обіцянки й надії), але стане приводом для усвідомлення результатів і нагадування владі своєї сили (пропонуючи співпрацю), саме тоді цей день вкарбується як свято.
От уже й Президент оголосив цей день офіційним святом. Як відзначати? Перш за все прийшов час розуміти глибше й до влади ставитися як до найманого працівника, якого й проконтролювати не гріх.
