Україна, здобувши незалежність після розпаду Союзу, не тільки жила надіями, але й, будучи однією з найзаможніших республік, мала у своєму розпорядженні промислові та сільськогосподарські ресурси, достатні задля того, щоб за короткий термін вибратися з економічної кризи, спровокованої горбачовською перебудовою, і почати гідне життя — таке ж саме, як у своїх західних сусідів.
На жаль, замість підйому відбувся непрогнозований спад до рівня слаборозвинених країн, супроводжуваний зубожінням 3/4 пенсіонерів і трудового люду. І досить сумно і дивно, що чим далі ми відходимо від того історичного повороту, тим більше нездоланних проблем і менше надій на зміни на краще.
Народ утомився чекати виконання періодично повторюваних передвиборних обіцянок.
І провина в цьому — не політична неспроможність нинішньої влади, як це інкримінують недруги. І тим більше — не вина лише Президента, хоч при наполегливому керівництві багатьох проблем можна було б уникнути.
Причини криються в іншому — як у регіонально-національній непримиренності, розпалюваній фанатиками, так і у багатовекторності економічних спрямувань, що виходять від низки так званих партій, які діють під девізом «чим гірше, тим краще», через свої фракції у парламенті приймають багато законів не в інтересах народу, а в інтересах окремих кланів.
Щодо уряду, то його часто робили зручним заручником усіх провалів. І практично щорічна відставка урядів не сприяла оздоровленню економіки, оскільки здійснювалася, в основному, з політичних мотивів. Бюджет витрачався в основному на проїдання, а не на довгострокове фінансування хоча б найважливіших галузей народного господарства. Усе це призвело до банкрутства десятків, якщо не сотень і тисяч заводів та фабрик, у тому числi багатьох промислових гігантів. Їхній продаж за безцінь і перепрофілювання призвели до масового безробіття та експорту з України дешевої робочої сили.
За цих умов: коли багато хто говорить, але нічого не робить, коли державні підприємства «лежать» або перепрофільовані під торгово- складські приміщення, коли внутрішній ринок окупований імпортною продукцією (причому яка не користується попитом у своїх країнах), коли значна частина об’єктів народного господарства перебувають у власності іноземців — вибратися з економічного тупика з урахуванням тільки економічних чинників не так-то просто.
Багато хто покладає свої надії на майбутні парламентські вибори. Як відомо, нинішній парламент через внутрішнє протиборство, яке доходить до бійки, у плані зміцнення політичної стабільності не просунувся. З урахуванням цього, долю виборів доведеться вирішувати не блокам з цим протиборством, а центристським. Виборці (насамперед, безпартійні) повинні усвідомити, що якщо парламентську більшість буде сформовано на основі «блоку влади» або, тим більше, «блоку реваншу», мир не настане, ще більше розпалюватиметься протиборство — аж до переходу від холодної війни до гарячої.
Урятувати ситуацію можуть лише центристські партії та блоки, які зуміють після виборів об’єднатися під керівництвом лідера, здатного керувати парламентом, і займатися не лише законодавчою діяльністю, але й нести відповідальність нарівні з Президентом за виконавчу владу.
