Чую: «Звертається онучок до діда-полковника: «Я стану генералом?». — «Ні. Бо в генерала свій онук є». Запитую себе, як застосувати душевний спротив суспільному маразму? І стверджую — в праці, тій заявці на останню спробу, яка ще не є перемогою, але! — вже перемога над собою. У безвиході треба з чогось починати: зробити хоча б крок уперед, і нехай буде два кроки назад від відмови, але заявку зроблено — на досвід і конструктивність. Конструктивні спроможні бачити і творити небачене — це як віра. Тоді слово стає справжньою основою віри.
Культурна людина завжди має шанс реалізувати своє слово віри, як Лариса Івшина, — в абстрактне мислення. Натхнення на опозиційне відтворення суті їй дає надія на несьогоденний позитивний результат — спроможності керованого напряму виваженого слова та змістовної думки в ньому. Ця реалізація відбувається не тільки душею людської краси, а й якістю праці колективу газети та її дописувачів. Ми закликаємо не до змін основи державності, а до зміни даху, який творить для неї суспільство. Основа не змінюється, змінюється суть, якою ми є. У державі має працювати прогрес, а в наших головах — змістовність.
До «Дня» намагаються «приліпитися» інші опозиційні сили, але газетою дуже високо піднята планка, тож нещирі можуть хіба що потупцювати під фронтоном «Дня» і зникнути до наступної спроби. А «День» зі ствердженою колегіальністю буде спонукати не до революційного розбрату, а до усвідомлення і поглиблення того позитиву, що відбувається не десь, а в нас — удома.
Хотів би сказати про обраних народом і тих, хто має владу. Треба ж і Бога в голові мати, щоб державою керувати, а не стверджувати: народ не може помилитися, бо обрали «потрібних» і «тих». У підсумку виходить, як завжди, — не тих. А результати за інших обставин можуть бути відмінними, але треба бути настирним проповідником суспільного збору, а не «крайовою хатою» інертності. Всі ж розуміємо, що треба з духовним словом звіряти свої вчинки — укріплюючись знаннями, собі на користь, а державі — на добробут. Зараз і сьогодні будь корисним іншим — бо ти службовець і обранець. Не тягни руки до несвого — держава потурбувалася про тебе, а ти зобов’язаний творити їй добро, тоді й буде кожному «іще» — спроба (про яку я пишу на початку).
Це до чого я, пенсіонер, вчитель селянського низового краю з окраїн Батьківщини — Скадовщини. До тієї ж бесіди діда з онуком: «звертається онучок до діда», бо молоді батьки загинули на війні дорожньо-транспортних пригод. Що це? Те, що й у суспільстві, — колись має настати покарання за безвідповідальність. Тож пізнавай та накопичуй свій досвід життя в громадській відповідальності й передусім — відповідальності перед собою у слові та вчинках.
