Як завжди, з цікавістю читаю газету «День», погоджуючись та сперечаючись із авторами статей. Інколи, як у даному випадку, не витримую — починаю писати відповідь. Тема стосується оперного театру й намагання деяких авторів переконати керівництво оперного театру змінити мову виконання опер із мови композитора на українську («День» № 220-221 від 02-03.12.2011 р.). Як меломанка, яка все життя відвідує філармонію, оперний театр, відповідні концерти, — категорично проти цієї ідеї.
Пояснюю для тих, хто не знає. В усьому світі існує стала традиція виконувати опери (мистецтво опери є досить складним та елітарним) мовою композитора, який її створив. Опери Дж. Верді виконують італійською, Ж. Бізе — французькою, О. Бородіна — російською, М. Лисенка — українською тощо. Бувають, звичайно, винятки чи особливі випадки, проте багато десятиріч кращі театри світу дотримуються існуючих канонів, оскільки вважається, що виконання мовою автора найбільш відповідає його задуму. Це зручно і для оперних співаків, які, вивчивши, наприклад, італійською мовою партію з опери Верді, знають, що зможуть отримати контракт із театрами Лондона, Мілана, Буенос-Айреса, Києва й не будуть мати жодних проблем із мовою виконання.
Нещодавно Д. Гордон брав інтерв’ю у відомої співачки, володарки одного з найкрасивіших мецо-сопрано, яке я коли-небудь чула, — Т. Синявської. В розмові вона висловила жаль із приводу того, що свого часу вивчила партію Кармен із однойменної опери італійською мовою. Д. Гордон, не зрозумівши, запитав: «Чому?» Співачка пояснила, що італійською Кармен нікому не потрібна, Кармен має звучати тільки французькою, як вона й написана Ж. Бізе, — легко, граційно, невимушено, грайливо, як сама французька мова. Думка Т. Синявської, виконавиці світового рівня, багато важить.
16 грудня минулого року я була в Палаці «Україна» на концерті Д. Хворостовського. І що ж? Р. Вагнера він співав німецькою, Дж. Верді — італійською, романси російських авторів — російською. Як і належить.
Єдине, в чому хотілося дорікнути великому співакові після закінчення концерту, — мені як українці було би приємно почути виконання української арії чи романсу з надзвичайно великого українського пісенного спадку. Тим більше, що пан Хворостовський має українське коріння і, як він сам зазначив у інтерв’ю, пишається цим. Більше того, його батько знав і співав багато українських пісень. А те, що співак привітався із залою гарною українською, дає надію, що моє бажання здійсниться в наступному концерті.
Я українка, патріотка, можна навіть сказати, націоналістка. Націоналістка за визначенням колишнього прем’єр-міністра Великобританії Дж. Мейджора. Він сказав: «Я англійський націоналіст. Що це значить? Це значить, що я люблю англійську природу, англійських жінок, англійську мову і т. д.» Прекрасно сказано! Хто ж іще повинен це все любити, як не англієць у першу чергу.
Але в усьому має бути міра, здоровий глузд і смак. Смак — це дуже важливо!
У січні минулого року я була в Петербурзі. І, звичайно, відвідала Маріїнський театр. Давали «Паяци» Р. Леонкавалло. Оскільки Маріїнський — пристойний, європейського рівня театр, як і належить, виконували італійською мовою. Росіяни люблять і плекають свою мову, але в даному випадку не плутають праведне з грішним.
Свого часу керівництву Росії вистачило розуму визнати, що в їхній країні бракує фахівців і людей зі смаком. Тому вони запрошували італійців, французів створювати їм нову столицю. Я не буду перераховувати відомі прізвища архітекторів, скульпторів. Головне — результат. А в результаті на берегах Неви стоїть одне з найпрекрасніших міст світу, створене західноєвропейцями з великим смаком, яким славиться Європа в різних напрямках мистецтва.
Утримуючись від спокуси навести негативні приклади з приводу останніх архітектурних «изысков» в нашому з вами улюбленому Києві, які демонструють проблеми зі смаком, відсутність розуміння руху і стилю Києва, прошу: дайте, будь ласка, хоча б оперному театру спокій.
Порівнюючи наш славний театр із тими, в яких я була, можу сказати — Київський оперний театр тримає високу планку, а в деяких аспектах, не побоюся сказати, є одним із найкращих.
Колись я відвідала Празький оперний театр. Слухала «Трубадура» Дж. Верді. В Будапешті — «Дон Карлоса» того ж композитора. Якою мовою? Італійською, як і має бути. Але, зазначу, голоси в нашому театрі кращі. Все ж таки українці прекрасно співали і співають!
Нарешті, коли співають оперні солісти, не дуже важливо, що вони співають, головне — як! Це ж не барди, виконавці авторської пісні.
Запевняю вас, якщо раптом у Лондонському «Ковент Гардені» вирішать поставити «Наталку Полтавку» чи «Запорожця за Дунаєм», то вони не будуть звучати англійською. Можете не сумніватись, театр запросить солістів з України, й послухають оперу українського композитора, як і годиться, українською мовою.
Підсумовуючи, скажу наступне:
— Хто хоче розуміти слова, слухаючи світову зарубіжну класику, пропоную — вчіть, панове, мови! Наприклад, крім англійської, італійську.
— Не потрібно створювати колосальних проблем для солістів і хору оперного театру, провокуючи наших артистів до виїзду за кордон, де вони зможуть реалізувати себе на більш високому мистецькому рівні. Не намагайтеся перетворити наш славетний, європейського рівня театр на абсолютно провінційний.
— Охочим слухати зарубіжну класику в перекладі (хоча таких, упевнена, мало) пропоную створити відповідний фонд, сплачувати внески й оплачувати виконання опер хоча б у концертному варіанті.
