...Ситуація, що склалася, є гарною ілюстрацією до сентенції великого Вольтера: «Якщо люди довго сперечаються, це є доказом того, що предмет суперечки незрозумілий для них самих».
Хоч як дивно, в нашому випадку — саме так. Безкінечна дискусія спричиняється неоднозначним розумінням і сприйняттям учасників дискусії її предмета — змістового наповнення терміну «депутатська недоторканність» через відсутність у законодавчих актах дефініції як загального терміну, так і його різновидів для осіб певних категорій. Скажімо, статтею 80 Конституції встановлено, що «народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані та заарештовані», а статтею 126 визначено, що «суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку суду». Різниця відчутна, хоча й у першому, й у другому випадку — про ту саму недоторканність.
Основний Закон не має, на відміну від більшості інших законів, статті «визначення термінів», проте містить десятки посилань на закони, в яких має викладатися порядок реалізації норм Конституції. Зазвичай ці закони містять і визначення відповідних термінів.
Друга частина ст. 80 Конституції жодним чином не може слугувати визначенням терміну «депутатська недоторканність». Свого часу тлумачення терміну на підставі повноважень, визначених у статті 147 Конституції, перейнявся Конституційний Суд України. Частину тексту пункту 1.1 Рішення цього Суду від 26.06.2003 №12-рп, а саме слова: «депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутату України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов’язаних з обмеженням його особливих прав і свобод», — могли би вважатися дефініцією терміна, аби поряд з іншими коректно дібраними і логічно пов’язаними словами не було би кінцевих, починаючи зі слів «а також», кінцеві слова зайві, у них закладено те, чого немає у Конституції. Тут членів Конституційного Суду лихий попутав.
Статус парламентарія набувається на час депутатства. Особисті права й свободи — прижиттєві для кожного громадянина. Маємо ще раз наголосити, що депутатська недоторканність є саме депутатською, а не персональною недоторканністю особи, і має стосуватися виконання обранцем саме депутатської діяльності. При цьому «особисті права і свободи» депутата є однаковими з правами і свободами інших громадян України, як то проголошено у Конституції: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом» (ст. 24). Конституційний Суд робить депутатів більш рівними серед усіх рівних, порушуючи принцип верховенства права, згаданий у ст. 8 Конституції.
І останнє. Хоча в частині третій ст. 80 Конституції йдеться про «притягнення до кримінальної відповідальності», Конституційний Суд у пункті 1.2 зазначеного Рішення визначив, що положення цієї частини ст. 80 стосовно затримання народного депутата треба розуміти не тільки як кримінально-процесуальний, а й як адміністративно-процедурний захід, який може бути застосований до народного депутата лише за згодою Верховної Ради України. На таке не можна не зазначити, що провідна наукова установа держави в галузі конституційного права — Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України вважала, що депутатська недоторканність не поширюється на адміністративну відповідальність народних депутатів, зокрема на адміністративне затримання та арешт. Слушна думка інституту була відома членам Конституційного Суду, але була знехтувана.
Абсолютно правий Віктор Шишкін: «Пошук механізмів реалізації ідей через закон не повинен руйнувати Конституції».
