Заголовок статті кандидата економічних наук Ярослава Жалила з Центру антикризових реформ («День», №157) справедливо свідчить про «здрібніння» малого бізнесу. Але зміст статті та її підзаголовок — «Податкові пільги не приносять користі» — дивують будь-кого, хто хоч би трохи знайомий зі справжнім станом справ: виявляється, мало не головні винуватці економічних проблем — це малий бізнес і спрощена система оподаткування, що іменується в народі «єдиним податком». У статті систематизовано аргументи, які, напевно, використають для того, щоб усе-таки поховати «спрощенство», але більшу їх частину вирвано із загального соціального контексту.
Почнемо власне з економіки, а на низку цифр, які наводить Я. Жалило, подивимося під іншим кутом. Припустимо, що працездатними є 2/3 населення України, тобто близько 32 млн. чоловік, а в малому бізнесі зайнято 4,3 млн., тобто приблизно 13,5%. І якщо припустити, що у кожній сім’ї три людини, то близько 12 млн. — чверть населення! — залежить від малого бізнесу, який працює сьогодні переважно на «спрощенстві». Не зовсім коректною є думка, що в 2002 р. малі підприємства зробили лише 7,3% загального обсягу виробництва. По-перше, краще говорити про обсяги продажу; по-друге, на єдиному податку працюють також і ТОВ, АТ, держпідприємства тощо; по- третє, потрібно обов’язково враховувати приватних підприємців.
Абсолютно помилкова розхожа думка, що «спрощенство» не зробило внесок у трирічне зростання економіки, а лише паразитувало на легальному ухилянні від податків. А на що тоді витратили отриманий «величезний надлишок» грошей? Долар і золото стабільні, а подорожчання нерухомості є, швидше, лише «київським феноменом». Але зростання виробництва продовольчих і споживчих товарів свідчить про збільшення платоспроможного попиту і, через нього, інвестицій населення у вітчизняну промисловість. Наявне і значне зростання інвестицій населення в економіку через різке збільшення вкладів у банках протягом останніх трьох років. «Спрощенство» безсумнівно зробило свій внесок у трирічне зростання економіки, тому говорити про «шкоду єдиного податку» принаймні некоректно.
Пригадаймо, що важливим елементом «економічного дива» в післявоєнній Німеччині, нарівні з експортом і американськими інвестиціями, було цілеспрямоване формування внутрішнього платоспроможного ринку, тобто добробуту народу як джерела внутрішніх інвестицій і чинника соціальної стабільності, громадянського суспільства і демократії. У сучасній Україні «спрощенство» є, напевно, одним із небагатьох шляхів для цього.
Недоречне і твердження, що, надавши податкові пільги, держава нічого не отримала натомість і продовжує нести важкий тягар соціальних і комунальних витрат. Медицина й освіта (особливо вища) вже давно де-факто стали платними. Комунальні послуги «не по кишені» значній частині народу. Соціальні проблеми давно переклали на плечі пересічного громадянина, а деяке зростання доходів у зв’язку зі «спрощенством» збільшує надходження грошей у соціальну сферу і частково знімає соціальну напруженість.
Але малий бізнес справді не став локомотивом економіки, він справді дрібніє і деградує! Причини цього — надзвичайна монополізація і бюрократизація економіки в Україні, які дедалі більше загрожують малому бізнесу і свободі підприємництва. При цьому від нашого кустарного малого бізнесу вимагають залучення «інвестицій для інновацій». Під що їх залучати звичайному підприємцю? Під квартиру в «хрущовці», щоб сім’я залишилася на вулиці? Під потриманий автомотлох? Під тисячу доларів, відкладених на «чорний день»? А відсотки за кредити у наших банках? А небезпека втратити свій бізнес від зловживань із боку держави або чиновника? А де можливість вкладення трудових заощаджень в акції великих прибуткових підприємств через цивілізований фондовий ринок?
А ще є «ліцензії» і — вдумаймося! — «дозволи на право розпочати роботу». Такі «документи» оформляють у численних «конторах», які слугують для працевлаштування тих, хто нічого корисного ні руками, ні головою не вміє робити. Інженер, який закінчив із відзнакою радянський технічний вищий навчальний заклад (де все-таки чомусь навчали!), який має досвід роботи на виробництві і в науці, вимушений доводити таким «фахівцям» свою профпридатність! Абсурд? Ні — корупція! Трудовий контракт найманого працівника з приватним підприємцем слід узгоджувати у низці інстанцій, і це за наявності Цивільного і Трудового кодексів, що регулюють трудові правовідносини.
Приклад із життя наших сусідів. Після приватизації лісового господарства в Польщі держава в особі аналога наших держлісгоспів контролює вирощування, вирубку й охорону лісу. Але рубанням, трелюванням, вивезенням, переробкою лісу займаються колишні працівники лісгоспів, які об’єдналися в малий бізнес і працюють на аналогу нашого єдиного податку та які отримали під час приватизації у власність виробничі фонди. Крім Польщі, «спрощенство» є у багатьох країнах — від Британії до багатої на нафту Аравії.
Радикальне зниження податків — це поки що благі побажання: спроба знизити ПДВ до 17% провалилася. Зниження прибуткового податку мало що вирішує. Треба заплатити 13% прибуткового, 37,5% нарахувань, 20% ПДВ, усього — 86 коп. податків на 1 грн. зарплати, і при цьому жодної копійки на розвиток! Помилковою є розхожа думка, що «спрощенство» — це такий собі податковий рай. По-перше, навіть за наявності єдиного податку багато підприємців добровільно реєструються платниками ПДВ для нормальної роботи з великими фірмами. По-друге, будь-хто, хто хоч трохи розуміється на податковому обліку з ПДВ, знає, що перерахування грошей платником ПДВ неплатнику (наприклад, 1000 грн.) не дає платнику право на так званий податковий кредит, і платник однаково заплатить ПДВ у розмірі 200 грн., що частково вирішує проблему ПДВ. По- третє, фіксований єдиний податок фізичні особи платять незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності — можеш не мати доходів або мати збитки у звітному місяці, але податок платити зобов’язаний, та ще й наперед! По-четверте, за поширеної ставки єдиного податку 200 грн. до Пенсійного фонду (ПФ) потрапляють 84 грн. щомісяця (фахівці ПФ якось заявляли, що якби кожний працюючий платив до ПФ такі гроші, то проблем із пенсіями для стариків не було б). Нехай «великий бізнес» доведе, що він дає ПФ більше в перерахунку на одного зайнятого: навіть за мінімальної зарплати в 237 грн. до ПФ надходитимуть тільки 74 грн.
Справедливо зазначають про зловживання в малому бізнесі. Але «вища економічна ліга» славиться набагато більшими гріхами: фіксація лише мінімуму зарплати і виплата решти «в конверті», «обналичка», повернення «липового» ПДВ, приватизація за гроші тощо. На таке не здатен жоден малий бізнес. Гігантські, руйнівні для всієї країни пільги існують саме у «великій» економіці, але неодноразові спроби їхнього скасування з цілком зрозумілих причин провалилися. То до чого тут чесні кустарі, які добувають хліб у поті чола свого? Доступу до ресурсів вони не мають, річний обсяг у 500 тис. грн., який допускає «спрощенство», — для них нездійсненна мрія, а сама їхня діяльність низькорентабельна.
Що дасть скасування спрощеної системи? Одні підуть у «тінь», що призведе до посилення криміналізації, корупції і відтоку грошей із банків. Інші поповнять лави наших заробітчан за кордоном. Треті збанкрутують, деградують, що позначиться на сім’ях, дітях, майбутньому країни. Постраждає і великий бізнес — впаде платоспроможний попит на вітчизняні товари. Скоротиться оподатковувана база. Запитання: хто від цього виграє?
Відповідь з’явилася днями: у проекті бюджету на 2004 рік Кабінет Міністрів пропонує вирішити питання єдиного податку шляхом збільшення вилки ставок із 20 — 200 грн. до 200 — 600 грн. на місяць. У Києві на сьогодні переважає максимальна ставка — 200 грн. Кабмін пропонує збільшити її до 600 грн. на місяць, тобто 7200 грн. на рік. І це при тому, що в 2002 р. обсяг продажу в малому бізнесі на одну людину становив 5800 грн., тобто податок перевищить середній валовий прибуток! Вже одне це показує неспроможність пропозиції Кабміну, який виправдовує його додатковим надходженням до місцевих бюджетів 700 млн. міфічних гривень. Міфічних тому, що цих гривень місцеві бюджети від малого бізнесу не отримають, оскільки бізнесу вже не буде.
Слід шукати альтернативу не «спрощенству», як нині пропонують, а олігархо-бюрократичному шляху розвитку, яким пішла Україна. Необхідно щось робити з корупцією і морально- психологічним розкладанням суспільства, оскільки покалічена психіка мас перекрутить будь-які найкращі закони. А «спрощенство» — це один із небагатьох клапанів, які оберігають суспільство від загострення соціальної нестабільності. І якщо влада підніме ставку єдиного податку втричі, то на один такий клапан поменшає.
