Під час помаранчевої революції всім нам нагадали п’яту статтю Конституції України: «Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами...»
Фактично, положення цієї статті стали основою та головною причиною революційних подій листопада— грудня 2004 року. Спокійні громадяни України, які здебільшого сповідають принцип «моя хата скраю», вийшли з інертного стану. Навіть той, хто не вийшов на Майдан, однаково мав свою аргументовану позицію і, можливо, був готовий приєднатися до тих, хто протестує. Узагальнено цю позицію можна викласти так: «Я голосую за кандидата, який у мене викликає довіру. Своїм голосом я йому даю право, в разі перемоги, керувати державою, у якій я живу. У державі я живу не сам. Тому керуватиме державою той кандидат, який набере найбільшу кількість голосів моїх співгромадян. Якщо переможе кандидат, за якого я голосував, я буду задоволений. А якщо переможе інший, я однаково визнаю його главою держави — бо так проголосувала більшість моїх співгромадян, із якими я живу в одній країні».
Природно, що в цих міркуваннях громадянина немає місця фальсифікаціям. Нащо йому така держава, де влада, яку він дав на час, використовувалася неефективно та ще й сама себе почала продукувати?
На превеликий жаль, на сьогодні значній частині депутатів ВР за підтримки «професійних політиків» вдалося нав’язати суспільству пропорційну систему виборів (за партійними списками) та фактично надовго «приватизувати» законодавчу гілку влади.
Що таке партійний список? Це зареєстрований Центр виборчкомом список прізвищ кандидатів, які отримають депутатські місця у Верховній Раді пропорційно до голосів виборців, відданих за партійні списки.
Як формується список? Недемократично й авторитарно. Лідер партії пропонує з’їзду затвердити список, і з’їзд його затверджує. Список формується зовні демократично — низові організації висувають, обговорюють, а в результаті — як лідер(и) вирішив(ли), так воно й буде. При цьому до прохідної частини списку обов’язково входять «мішки з грошима»: політична реклама — дороге задоволення.
За статистичними даними, в усіх політичних партіях перебуває 3—4% громадян України. А фактично — не більше одного відсотка. І цей один відсоток має намір нас усіх тримати за безмовних «голосувальників». А як же гарантоване статтею 38 Конституції України пасивне виборче право: «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування...»? Швидше за все — ніяк, оскільки важливіше, виявляється, структурувати парламент.
А може, краще обирати до Верховної Ради чесних людей? Зробити такі правила виборів, щоб недостойні не могли пройти до парламенту. Адже, згідно з прийнятою конституційною реформою, термін депутатських повноважень збільшується з чотирьох до п’яти років. А відкликати депутата нереально. Отже: проголосував — і чекай п’ять років, поки пани поб’ються, перегрупуються, перефарбуються і знов почнуть обіцяти «золоті гори».
Американцям і на думку не спаде, щоб Джон або Білл одноосібно (або з друзями) вирішували, кого внести до списку, а свій народ примусити делегувати владу невідомо кому. У США Палата представників складається з 435 конгресменів (у нас 450 депутатів), яких обирають терміном на два(!) роки за мажоритарною системою відносної більшості (тобто за один тур — хто більше голосів набрав). Верхня палата — Сенат — нараховує 100 сенаторів, по два від кожного штату. Обирають їх прямим голосуванням громадян штату терміном на шiсть років. Американець голосує за конкретну людину та передає їй право представляти себе в законодавчому органі. Через два роки він знову обере свого представника: або того самого, якщо він сумлінно представляв його, або іншого кандидата. Так само обирають місцевих суддів, прокурорів, начальників поліції. Кожен американець справді є джерелом і носієм влади. Вони створили державу, в якій їм комфортно та безпечно жити, а не державу заради держави з ненаситними чиновниками та самовідтворюваною «елітою».
Що треба зробити, щоб п’ята стаття Конституції не залишалася пустою декларацією?
1. Скоротити термін обрання депутатів ВР і місцевих рад до двох років. Два роки — достатній період, щоб побачити та відчути роботу депутатів. І тоді не виникатиме проблем із відкликанням або проведенням референдумів про недовіру. Депутати одразу долучатимуться до роботи, а не розгойдуватимуться перші півтора року.
2. Усі депутати всіх рад обираються за мажоритарною системою.
3. Депутатів районних і обласних рад обирають відповідні ради, які територіально входять до відповідної районної або обласної ради, з самих депутатів (1—2 депутати) з правом відкликанням на сесії й обрання на його місце іншого.
За положеннями проекту закону про адміністративно- територіальну реформу вже не передбачається такої великої кількості сільських рад, і, можливо, поменшає кількість районних. Хоча проблема обласного розподілу залишилася і в цьому законопроекті. Можливо, треба взагалі відмовитися від понять третього рівня — місто-регіон й область-регіон, зупинитися на другому рівні для всіх: місто-район і район від 70 тисяч жителів і вище. Скасувати обласний розподіл, кожен район є самодостатньою одиницею — соціальні служби, суд, міліція. Міністерства та державні комітети можуть прямо розсилати нормативні документи, плани та прогнози розвитку тощо, чиновників для цього в Києві вистачає, та й існує на сьогодні електронна пошта і чинний закон про електронний підпис й електронний документообіг.
Думаю, що виконання запропонованих вище трьох умов зробить владу — законодавчу й місцеву — ближчою до народу. Вона стане більш чесною та відкритою, і, може, не забуватиме, що народ є джерелом і носієм влади.
РЯДКИ З ЛИСТІВ
Прочитав у «Дні» №64 цікавий матеріал «Як безпартійному стати депутатом?» Я вважаю, що пропорційна виборча система в чистому вигляді повністю відчужує народ від виборів. Втрачаючи все більше авторитет у народі, комуністи через парламентську фракцію КПУ «підкинули» у Верховну Раду «пропорціоналку». Може, повезе і пройде. І поки проходить! А там і вибори «кота в мішку». А далі — справа техніки: голосуй у парламенті завжди проти, і гарантія комуністам прожити на «халяву» ще кілька років забезпечена. А скільки вони завдадуть шкоди Україні?
З великим запізненням Україна уникла загибелі завдяки помаранчевій революції. Чисто пропорційна виборча система не менш небезпечна.
