Інтерв’ю екс-глави СБУ Валентина Наливайченка «Про танці зі скелетами» («День», №230-231 від 16-17 грудня 2011) спонукало до роздумів про роль ветеранів силових структур в українській політиці. Закон забороняє займатися політикою силовикам, що перебувають на службі, тому політична діяльність для них можлива тільки тоді, коли вони полишають службу і стають ветеранами. Хоча слово «ветеран» не зовсім пасує до силовиків, адже це досить молоді люди, повні сил та енергії, з великим життєвим досвідом, що міг би бути корисним при розбудові української держави. Серед них, безумовно, Валентин Наливайченко — молодий перспективний політик, який помітно відрізняється від інших. Мені дуже імпонує позиція пана Наливайченка стосовно того, що чесний, перспективний опозиційний політик не повинен брати грошей у жодного олігарха. На мій погляд, щойно політик візьме гроші в олігарха, він одразу з політика перетворюється на політофіціанта. В цьому плані у мене виникло питання до пана Валентина: «Де він побачив опозиційних політиків серед тих, кого він намагається об’єднати?». Тих, хто сьогодні називає себе опозицією, особисто я вважаю політичними банкрутами, що розтринькали величезний кредит довіри народу і тому мають зійти з політичної арени, а пан Наливайченко витрачає свої зусилля на те, щоб як локомотив знову втягнути до парламенту цю безнадійно проіржавілу рухому частину. Про аморальність тих політичних сил, що називають себе опозицією, свідчить величезна кількість перекинчиків, яких вони називають тушками. Політичних лідерів, які в усіх негараздах опозиції звинувачують «тушок», дозвольте запитати: а хто цих кандидатів і за що включав до партійних списків? Спочатку ви нафарширували ними свій партійний список, а тепер звинувачуєте у зраді. На мій погляд, між кількістю «тушок» і рівнем політичної корупції у партії є прямо пропорційна залежність, і відповідати за це мають перш за все партійні лідери: нафарширував партійний список зрадниками — геть з політичної шахівниці!
А зусилля молодих політиків, таких як Валентин Наливайченко, було б варто спрямувати на те, щоб привести до влади абсолютно нових особистостей, які мають силу і зберегли честь для того, щоб служити країні, а не прислужувати окремим олігархам.
Абсолютно має рацію російський політолог, який стверджував, що перш ніж міняти владу, необхідно змінити опозицію. Чим відрізняється нинішня українська опозиція (учора була владою) від української влади, що вчора була опозицією? Кількістю олігархів у партійних списках і розміром їхнього гаманця. Тому і нинішня влада, і нинішня опозиція (коли була владою) поводяться не як влада великої європейської держави, а як тимчасовики, яким багата країна дісталася на розграбування. Почерк у них також однаковий — у всіх все забрати і між своїми поділити. Нинішній глава держави повторює помилки свого попередника, який мав «любих друзів» і «своїх хлопців», що було вирішальним при призначенні на відповідальні посади. А пересічний український громадянин повсякчас потрапляє у ситуацію, показану у відомому фільмі «Чапаєв»: «Білі прийшли — грабують, червоні прийшли — також грабують, куди бідному селянину діватися?». І якщо опозиція в Україні існує, то це опозиція до власного народу, в якій перебуває і нинішня влада, і ті, хто називає себе опозицією до неї.
Історія свідчить, що завжди, коли народ потрапляв у неволю (чи до чужинців, чи до своїх), на допомогу приходив солдат, людина в погонах, що присягала на вірність своєму народу і залишилася вірною цій клятві.
В Україні є величезний потенціал ветеранів силових структур, який не задіяний в українській політиці і який зміг би вирішити ті питання, що, крім нього, ніхто вирішити не зможе: це встановлення в країні диктатури закону — закон один для всіх; це припинення масового грабунку найбідніших на користь найбагатших — для цього необхідно буде застосувати силу, бо той, хто двадцять років грабував своїх співвітчизників, добровільно від цього не відмовиться; це повна заміна корумпованого державного апарату — ветерани силових структур мають повну інформацію, хто чим займався на своїх посадах, і зможуть залишити при владі тільки тих, хто не заплямував своєї репутації оборудками, хто зберіг честь і здатен працювати на державу.
Тому силовики мають йти на вибори єдиною колоною (не треба боятися цього слова, бо це буде колона визволителів власного народу з олігархічного ярма), і якщо вони отримають від виборців наказ звільнити країну від корупції і забезпечити європейський рівень життя і демократичних свобод — то цей наказ буде виконано.
