Якщо щодо подій, які відбуваються на Донбасі вживається вкрай неадекватний термін — «антитерористична операція», то для означення ситуації в інформаційному просторі вже не шукають слів-сурогатів. Відбувається повномасштабна із застосуванням всіх можливих засобів російсько-українська інформаційна війна. Головна особливість цієї війни — безпрецедентні інформаційні злочини. На жаль, про них мало говорять, а ще менше на них реагують. Інколи складається враження, що інформаційна вакханалія на тлі бойових дій у Луганській і Донецькій областях, сприймається міжнародною спільнотою абстраговано.
Яскрава ілюстрація — інцидент із московським гастролером Порєченковим. Історія із актором, який позував російським ЗМІ, має стати предметом належної уваги авторитетних міжнародних інститутів, що займаються питаннями медіа. Адже, фактично, йдеться про інформаційний злочин.
На жаль, це тільки перший випадок, коли ОБСЄ та інші міжнародні структури більш-менш адекватно відреагували на безчинства російських ЗМІ, але лише в контексті необхідності дотримання правил перебування журналіста у зоні проведення бойових дій. Як правило, поводяться так, наче нічого суттєвого на фронті російсько-української інформаційної війни не відбувається.
Майже місяць тому звернувся з відкритим листом до Д. Міятович з приводу конкретних і незаперечних фактів використання російських ЗМІ для підтримки терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», а отже важких злочинів, які чинять на українській землі.
Так, переміщуючись зоною проведення бойових дій, російські журналісти неодноразово і цілком обгрунтовано підозрювались у збиранні для терористів та російських окупантів інформації про розташування, чисельність та озброєння українських військ, корегуванні вогню. На совісті таких «журналістів» — кров і смерть мирних людей та бійців української армії, які захищають рідну землю від агресора.
Зрозуміло, що відповіді не отримав. Зрештою, не потребую персональної відповіді на свій лист. Але Україна має знати реакцію ОБСЄ на безпрецедентні порушення російськими ЗМІ всіх можливих журналістських стандартів, що вже призвело до чисельних смертей і продовжує провокувати появу нових жертв.
При цьому зрозуміло, що ОБСЄ доволі оперативно реагує на будь-які зміни в інформаційній політиці української держави. Скажімо, нашій стороні довелося оперативно відповідати на закиди ОБЄЄ щодо такого «недемократичного кроку», як вилучення з пакетів універсальної програмної послуги окремих державних телеканалів Російської Федерації, які ведуть мовлення проти України в кращих традиціях геббельсівської пропаганди.
Представникам ОБСЄ пояснили: відключення телеканалів — це був вимушений захід. Адже іншої можливості протистояти відвертому і безкарному розпалюванню міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі, закликам до війни, посяганням на територіальну цілісність України у нас не було.
Уже давно перезріла ситуація, коли ОБСЄ, інші європейські інституції мали б вжити щодо представників російських ЗМІ конкретні санкції, як це зокрема зроблено у сфері економіки. Наприклад, виключити РФ з усіх міжнародних медійних організацій. Росію має бути покарано за інформаційні злочини!
Натомість відсутність чіткої позиції з цього питання лише заохочуватиме представників російських ЗМІ до подальшої безпосередньої участі у військових злочинах проти українського народу. Відбуватиметься дискредитація професії журналіста, підриватиметься довіра до неї.
А головне, мир, про потребу якого так багато говориться, лише віддалятиметься від багатостраждальної землі українського Донбасу.
