Я — не татарин, а з діда-прадіда українець із Поділля. Ніколи не жив у Криму. Але я — національно свідомий українець — страждаю всіма негараздами своїх співвітчизників, незалежно від того, хто вони і де живуть.
Я — спадковий учитель. Мої батьки, діти й онуки працюють у школі. Тому в роздумах моя увага спрямована передусім на шкільництво, його історію та сьогодення. А ось тут, у кримських татар, на шляхах відродження ще дуже багато перешкод, які потрібно буде їм долати.
Запорозька Січ та Кримське ханство, Україна і держава турків-османів — то вогненні сторінки нашої спільної історії. Скільки горя принесли українцям набіги ординців-людоловів! Десятки, сотні тисячі наших співвітчизників конали в рабському ярмі. Але, спонукані негативними емоціями, ми мимоволі потрапляємо в полон дещо однобокого сприймання історії. І тоді наукову об’єктивність відтісняють упереджені міфи.
А тепер уважно прочитаємо ось це ключове для нас речення: Кримське ханство в XVI—XVIII стст. було ще однією, після України, державою Європи, в якій на той час фактично всі діти були охоплені навчанням. У кожному його населеному пункті були мактеби (школи початкового навчання), що утримувалися за рахунок громади. Таких шкіл, як вважають, було не менше 130. Навчання в мактебах було обов’язковим для всіх дітей — хлопчиків і дівчаток — віком від шести до п’ятнадцяти років. Існувала на Кримському півострові мережа середніх (медресе) і вищих (духовні академії — університети) навчальних закладів, звісно, в середньовічному розумінні цього слова. Таких навчальних закладів було не менше 23 (і це на 400 тисяч татарського населення!). Ця мережа мала свою багатовікову історію. Витоки середньої та вищої школи корінного населення Кримського ханства треба шукати десь у ХІІІ столітті. Так, за свідченням дореволюційних російських істориків, у стародавній столиці ханства Солхаті (Старий Крим) 1266 року були вищі духовні училища (зверніть увагу — множина!), де викладалися «різні науки», в зміст яких навіть «втілювалися ідеї Аристотеля й Сократа».
Потрібно зважити й на те, що, крім власне татарської освітньої системи, в Криму були школи інших народів, які компактно тут проживали (греки, вірмени, генуезці тощо).
За наказом хана Менглі-Гірея 1491 року в Бахчисараї було відкрито громадську бібліотеку. Її основою стала власна книгозбірня хана.
Усе це позитивно відбивалося на освітньому рівні різних верств населення ханства.
Зокрема у вищих управлінських колах Кримського ханства не бракувало людей із високою освітою. Візьмемо для прикладу кілька фрагментів із життя останнього правителя незалежного ханства Шагін-Гірея.
Шагін-Гірей народився 1746 року. Він дуже скоро втратив батька — кримського хана Махмет-Гірея. Мати хлопчика, італійка родом, вивезла Шагіна в Салоніки, бо боялася за його життя. Вдова зуміла зацікавити свого сина освітою та наукою Західної Європи. Перебравшись у Венецію, щоб мати кращу можливість вчитися, юнак опанував грецьку, латинську, італійську та французьку мови, арабську й татарську знав ще змалечку, а російської навчився пізніше, проживаючи в Петербурзі. Крім цього, Шагін-Гірей мав поетичний талант: писав вірші татарською та арабською мовами.
Хан жив просто, дещо на європейський лад, одягався непишно, не тримав гарему. Добре розуміючи непереможну силу освіти й науки, Шагін-Гірей мріяв, що йому через освіту вдасться підняти Кримське ханство до рівня європейських держав.
Наприкінці 1771 року 25-річний Шагін-Гірей приїздить до Петербурга. Тут він зачарував усіх своїми аристократичними манерами, гострим розумом, вишуканою мовою, передовим світоглядом. Із Катериною ІІ хан говорив сміливо й дуже сподобався їй як своєю вродою, так і розумом і освітою. У ті дні імператриця писала до Вольтера: «Спадкоємець кримського хана — дуже приємний татарин: гарний із себе, розумний, освічений не по-татарськи, пише вірші, бажає все бачити й все знати докладно. Усі його полюбили». Зійшовши на престол, Шагін-Гірей найпершим своїм указом зрівняв кримських християн у правах із мусульманами. А перед тим, 1771 року, в Криму було скасовано рабство.
Шагін-Гірей щиро вірив, що за допомогою Росії йому вдасться зміцнити незалежність і могутність Кримського ханства. Це була його трагічна помилка. Російській імперії потрібен був вихід до Чорного моря. З півночі на півострів насувалося лихо, бо незалежне ханство було завадою на цьому шляху. 24 січня 1783 року російські війська зайняли Крим. Хоч іще зовсім недавно, підписуючи 1774 року з Туреччиною Кючук-Кайнарджийський мирний договір, Росія «клялася» поважати незалежність Кримського ханства.
Режим, який було установлено на півострові, спричинив не лише великі жертви, а й масову еміграцію татарської народності. Уже через рік із 400 тисяч татар у Криму залишилося 112 тисяч, а 1785 року — усього 46,5 тисячі! У першу чергу назавжди залишили батьківщину діячі культури і релігії, вчителі.
Для того щоб остаточно знищити національну систему навчання — основу духовності й спротиву народу, 1833 року на державному рівні було вчинено нечуваний злочин. За наказом із Петербурга солдати російської армії в один і той же день провели обшуки у всіх мечетях Криму. Було конфісковано всі письмові документи, релігійні і навчальні книжки, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами. На центральних площах сіл і міст запалали багаття! Хто може сказати зараз, які неоціненні історичні реліквії були в той судний день втрачені назавжди!..
Власне, на цьому й припиняється існування давньої кримськотатарської школи. Почалася насильницька русифікація населення, передусім дитячого. Хоча, звісно, ще довго кращі представники татарської інтелігенції робили все, щоб зберегти національні духовні святині...
Павло МАЗУР, учитель, краєзнавець і письменник, Маріуполь
