Прочитавши в ЗМІ про алергію, що вразила одночасно майже тисячу жителів Запоріжжя (а скільки тисяч не звернулися за допомогою, перетерпіли?), я був немало здивований такому «діагнозу». Особливо здивували браві рапорти місцевої санепідстанції (СЕС) про «незначне перевищення норм із пилу, фенолу, двоокису сірки, двоокису азоту, формальдегіду». Але давайте розберемося по суті.
Підіть до будь-якої міської СЕС (крім, можливо, київської) і подивіться, якими примітивними приладами ХIХ століття вимірюються життєво важливі параметри: громіздка повітродувка півгодини «пробулькує» повітря через пробірку з реактивом! Тим часом сучасний портативний аналітичний прилад (наприклад, іонний спектрометр виробництва Німеччини) може вмить аналізувати до 50 ти газів(точність 0,01 мг/м 3 ) з виведенням інформації на дисплей; розмір приладу 25x15x10 см, вага 770 г.
У рапорті запорізької СЕС перераховується лише п’ять виміряних атмосферних факторів — пил і чотири гази. Однак будь-яке підприємство викидає в атмосферу десятки токсичних газів і твердих частинок. Так, Каліфорнійська палата повітряних ресурсів (САRВ) при обстеженні сміттєвих звалищ виявила, що вони виділяють в атмосферу до 500 видів надзвичайно шкідливих «мікрогазів», в т.ч. хлористий метилен, трихлоретан тощо. Ну й чим СЕС вимірюватиме ці 500 газів? Багато заводів і ТЕЦ викидають канцерогенні бензпірени та диоксини (останні називають «хімічним СНІДом», так як вони пригнічують імунну систему людини) — і як СЕС замірить концентрацію цих сполук у міському повітрі, якщо їх гранично-допустима концентрація (ГДК) складає одну стотисячну (!) міліграма на кубометр повітря, а прилад із такою чутливістю коштує як мінімум п’ятдесят тисяч доларів?
Одним із найважливіших міжнародних екологічних документів, який належить підписати Україні, є Протокол із Реєстру викидів і перенесень забруднюючих речовин до Конвенції ООН «Про доступ до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища» (Орхузька конвенція). Його основна мета полягає в тому, щоб замість «контролю на кінці труби» піти шляхом попередження забруднення середовища і контролю на початку технологічного процесу. Цей підхід довів свою економічну ефективність у тих країнах, де він застосовувався. Поки що до Протоколу внесено 24 (а не п’ять!) хімічні речовини — забруднювачі атмосфери та гідросфери, але вже ведеться дискусія з його розширення.
У Запоріжжі всій тисячі потерпілих поставлено діагноз «поліноз». Але я, навіть не нюхнувши запорізьке повітря і не заглянувши в хімічні аналізи місцевої СЕС, із 100-відсотковою достовірністю ставлю інший діагноз: викид токсичних речовин. Просто це кілька хімічних сполук (швидше за все, хлорпохідних) із сотні токсичних мікроречовин із ГДК 10-5-10-4 мг/м 3 , які не входять до списку тих загальновідомих п’яти — семи забруднювачів, які наші убогі СЕС здатні контролювати.
Для того, щоб оснастити обласні та міські СЕС сучасними аналітичними приладами, треба вже в бюджеті 2005 окремим рядком передбачити їх фінансування — адже йдеться про здоров’я нації, панове народні депутати. А наступний крок — час не витрачати мільйони на імпортні аналітичні прилади, а заробляти великі гроші на вітчизняному аналітичному приладобудуванні. Для розвитку цієї надрентабельної галузі в Україні є все — від блискучих ідей до золотих рук!
