Оскільки звіт Державної комісії, яка розслідувала обставини катастрофи літака Ан-70, що відбулася в результаті зіткнення з літаком супроводження Ан-72 у зоні випробувальних польотів неподалік від Києва 10 лютого1995 року, для вільного друку призначений не був, то всі зацікавлені протягом багатьох років мали змогу отримувати інформацію з численних інтерв’ю та публікацій заслуженого льотчика-випробувача СРСР Терського Володимира Івановича, який був командиром літака супроводження.
Уже протягом багатьох років Володимир Іванович викладає свою версію тих трагічних подій у різних ЗМІ, а також у книжці «Льотний ризик» (випробування, аварії, катастрофи). І якщо в першому виданні цієї книжки його версія була безальтернативною, то в другому і третьому виданнях було надруковано судження інших авторів, які не погоджувалися з тим, що пропонував читачам пан Терський. Усіх, хто з ним не згоден, Володимир Іванович зараховує до табору недругів і зневажливо називає «експертами», які надають безглузді коментарі. Не можу відповідати за всіх, але маю з усією певністю заявити, що до змісту своїх коментарів підходив дуже ретельно, а рішення — друкувати чи ні — приймав після консультацій зі спеціалістами та глибокого аналізу відібраного матеріалу.
Зміст заяв Володимира Івановича зводиться до одного: катастрофа почалася з аварії на літаку Ан-70, який втратив керування і, внаслідок цього, зіткнувся з його літаком. А комісія, до складу якої, до речі, було включено кілька десятків фахівців з українських та російських різнопрофільних установ і підприємств, сфальшувала, на його думку, матеріали розслідування з метою перекласти провину на екіпажі обох літаків. При цьому Володимир Іванович не згадує, що члени комісії зробили все можливе для того, щоб відвести від нього загрозу кримінального переслідування, навіть направили відповідний лист Генеральному прокурору.
У всіх своїх публікаціях Володимир Іванович наполягає на тому, що причиною катастрофи літака Ан-70 №01-01 була низка подій, які виникли несподівано та на які він не міг жодним чином вплинути. Начебто, за 25-27 секунд до зіткнення у літака Ан-70 якимось дивом відірвалася верхня частина кіля з прикріпленою до неї верхньою секцією керма напрямку. Під високим тиском за лічені секунди через розірвані трубопроводи зникла вся рідина з гідросистем, які були підключені до цієї секції керма, внаслідок чого Ан-70 став некерованим, наблизився до Ан-72 та перед тим, як зірватися в смертельне піке, залишком кіля заподіяв йому нищівного удару, після чого той став непридатним до експлуатації і був списаний.
А ось деякі з тих «безглуздих», за висловом пана Терського, коментарів до його аргументації.
1. Немає пояснення, що могло заподіяти такі значні руйнування, адже Ан-70 тільки почав літати, максимальних позначок швидкості ще не досягав та зовнішніх пошкоджень не мав. Тому це явище можна віднести до розряду практично неймовірних подій.
2. Твердження про те, що на літаку Ан-72 не було знайдено гідросуміші, яка витікала з Ан-70, не має сенсу тому, що її там і не шукали. Адже версію про виникнення руйнувань на Ан-70 до зіткнення навіть не розглядали члени комісії, бо сприймали як неймовірну. А сліди гідросуміші на Ан-72 повинні були залишитися незалежно від того, в якій конфігурації в момент зіткнення перебував Ан-70. Тобто немає значення, чи відбулося руйнування кіля до чи в момент зіткнення. Якби частина кіля з верхньою секцією керма напрямку дійсно була б відірвана до зіткнення, то, виходячи з конструктивних особливостей Ан-70, гідросуміш зникла б тільки з трьох гідросистем. А четверта гідросистема, яка обслуговувала інші дві секції керма напрямку, залишилась би неушкодженою, тому керованість літака частково, але була б забезпечена.
3. Те, що верхня частина кіля Ан-70 та відбитий у результаті зіткнення закрилок Ан-72 впали на відстані 1800 метрів один від одного, може бути пояснено наступними обставинами.
По-перше. Враховуючи їхню форму, вони є тілами, які падають хаотично, тому траєкторію падіння таких тіл передбачити і розрахувати неможливо.
По-друге. Пошкоджений закрилок від Ан-72 міг відокремитися не в момент зіткнення, а трохи пізніше, коли пілоти вимушені були значно збільшити швидкість, щоб вирівняти літак і утримати його від падіння.
4. Навіть те, що екіпаж Ан-70 почав правий розворот, а потім «передумав» і став розвертатися вліво, що стало повною несподіванкою для екіпажу літака супроводу, теж має своє пояснення. Ан-70 у цей час перебував практично на кордоні, який відділяє зону випробувальних польотів від сектору київського аеровузла, де знаходиться повітряна траса з інтенсивним рухом. Тому штурман дав команду пілотам на зміну напрямку розвороту, щоб не вийти за межі зони.
Та зробимо припущення, що все відбувалося так, як на тому наполягає пан Терський. Тоді виникає закономірне питання: невже він не розумів, що у випробувальному польоті на супроводження новітнього літака, який всього лише четвертий раз піднявся в повітря, всю відповідальність за безпеку, щоб там не трапилося, несе командир літака супроводження? Чому він, маючи достатньо часу з моменту, коли Ан-70 почав наближатися до нього, не зробив нічого, щоб уникнути зіткнення, а саме: енергійно не відвернув або не поміняв висоту та не попередив екіпаж літака, який він супроводжував? Замість цього, намагаючись утриматися на звичній позиції, він випустив закрилки та зменшив швидкість, чим значною мірою обмежив маневрові можливості свого літака і, по суті, підставився під Ан-70, екіпаж якого виконував звичайний розворот і був сконцентрований на внутрішньокабінних проблемах, тому Ан-72 просто не бачив.
А висновок комісії про те, що «зіткнення відбулося внаслідок відсутності візуального контакту при виконанні маневрів без ведення взаємного радіозв’язку та несвоєчасних дій обох екіпажей по його запобіганню», применшує, до речі, провину пана Терського за рахунок того, що частину її перекладено на екіпаж загиблого літака.
І наостанок. Якщо Володимир Іванович настільки переконаний у своїй правоті, чому він, замість того, щоб час від часу збуджувати суспільство своїми публікаціями, не звернеться до тієї ж самої Генеральної прокуратури з вимогою переглянути висновки Державної комісії, мотивуючи це тим, що матеріали розслідування обставин катастрофи начебто були сфальшовані?..
