Фактичний матеріал, наведений у публікації С.Удовика «Легалізація власності» в «Днi», № 50 від 22. 03. 2000 року , не викликає заперечень, але потребує деякого уточнення тлумачення цього матеріалу.
1. Щодо того, що владні повноваження були і, чесно кажучи, залишаються еквівалентом приватної власності, а також щодо того, що «влада стала сприйматися як спадковий продукт», слід було б додати, що це є характерною ознакою феодального ладу. Ми вже мали спадкових секретарів райкомів, а в Північній Кореї — спадковий генсек. Тож нарешті треба дійти згоди щодо тотожності понять «соціалізм», «комунізм», «фашизм», «феодалізм». Так буде зрозуміліше. І тоді не потрібно шукати якогось синтезу соціалістичного та капіталістичного ладів. Звичайно, кожен наступний лад зберігає якісь ознаки попередніх ладів або як анахронізм, або як загальноцивілізаційне надбання. Однак до чого тут «синтез»? Є розвиток.
2. Щодо спотворення ринкових відносин. А які класичні? А якими вони будуть у суспільстві, де панівною стане індивідуальна форма власності? Кожен лад творить свій ринок. А класичних або спотворених ринків не буває. Ринок є адекватним реальним виробничим відносинам. Терміни «ринкове суспільство», «ринкова економіка» абсурдні: вони нічого не означають. Феодальному ринкові притаманний «так званий непотизм» у межах впливу конкретної держави, індивідуалістичний ринок матиме власні характерні ознаки. Тому немає потреби «запроваджувати нову систему кадрового підбору». Зміниться форма власності — зміниться й підбір кадрів.
3. Справді, розподіл держвласності через сертифікати не вдався, але не тому, що був непродуманим, а тому, що не існувало організованої суспільної сили, яка нав’язала б соціалістичному люмпену через неперсоніфіковані сертифікати, а потім і персоніфіковані (на початковому етапі) акції — власність на засоби виробництва, перетворила б люмпенів на громадян. А грошовий еквівалент розміром $10 000 називався у пресі, тобто був відомий.
4. Щодо «точки зору держави». Точка зору держави — це точка зору тих, хто нею править. І нині, справді, така держава «ефективних» (тільки в лапках, бо дуже скоро вони виявляться неефективними) власників потребує саме їх. Теоретикові, мабуть, цікавіше визначити точку зору суспільства, точку зору людської спільноти, а об’єктивний інтерес цієї спільноти полягає у виживанні як людства в цілому, так і окремих націй, територіальних спільнот та окремих індивідів. Отже, з огляду на це, необхідний не «ефективний власник», а такий власник, який забезпечував би максимальний приріст продуктивної праці. Таким власником, на мою думку, є індивідуальний власник засобів виробництва, також і своєї розумової, інтелектуальної потужності. Визнаємо інтелект одним із засобів виробництва — і все стає на свої місця. Іншими словами, такі індивідууми виявляються не «поза ринковими закономірностями», а саме вони творять нові ринкові закономірності нового суспільного ладу, який базуватиметься на панівному становищі індивідуальної власності на засоби виробництва, і не лише інтелектуальні, а й матеріальні.
5. Щодо шляху розвитку світової цивілізації. Земля в них уже давно залучена у власність і ефективно використовується індивідуальними фермерами, а аристократія її поступово втрачає. Концентрація капіталу вже в минулому, а окремі генії, що поєднують талант науковий, технічний та фінансовий, як Б. Гейтс, — то не типове, а епізодичне явище. Типовим є розпорошення капіталу серед акціонерів-співробітників компаній, фірм, підприємств. А ми поки що повторюємо давно минулий для них час і щодо творення аристократії, і щодо концентрації капіталу.
