Цього тижня наші експерти переважно обговорювали наслідки відставки Кабінету Міністрів та інших посадових осіб. Детальніше про це та інші події тижня — у рубриці «Що хорошого? Що поганого?».
Григорій БУРБЕЗА , шеф-редактор «Тернопільської газети»:
— На тижні, що минає, продовжували розходитися концентричні кола навколо прес-конференції Зінченка і відставки Тимошенко. Назрілий фурункул лопнув і почав розтікатися по тілу. Це — добре з того, що сталося минулого тижня, бо свідчить про те, що організм бореться і відштовхує хвороботворні елементи.
А погано те, що витік гною спричинив такий сморід, який перебиває не лише приємні аромати вересня, але й ностальгію за оптимізмом минулої осені, коли багато з нас були абсолютно впевнені у нашій неминучій перемозі і якомусь світлому майбутньому.
Погано те, що ми нічого зараз не можемо вдіяти проти того, що з усією очевидністю чекає нас у найближчому майбутньому: політичні удари і контрудари, компромати, піар-технології, маніпуляції, маніпуляції, маніпуляції... Але добре те, що передчуття громадянської війни чомусь немає.
Леся ВОВЧИК-БЛАКИТНА , провідний науковий співробітник Інституту психології АПН України:
— Хорошою новиною для мене стала відставка Кабінету Міністрів України. Бо це дало мені як людині, громадянину надію. Вважаю, що ця відставка є своєрідним шансом і для Президента, і для України, і для всіх нас розпочати щоденну роботу. І — відкинути всі магічні заклинання, різноманітні шоу в різних форматах — від кабінетних і прес-конференційних до майданних. І головне — коли маєш надію, то знаєш, що ще не все втрачено. Також приємні враження отримала від програми за участю відомого українського актора Тараса Денисенка (щоправда, не пригадую на якому каналі). Як можна не захоплюватися його ролями, скажімо, в таких фільмах, як «Фучжоу», «Кисневий голод», «Які ж ми були молоді»! Дивлячись на Тараса, я раділа його самодостатності, вмінню жити людським життям, без суєти, і бути самим собою, незалежно від того, до чого інколи провокує сучасне життя — прагматичне, жорстоке, меркантильне.... Це мене настільки вразило, що навіть додало життєвого оптимізму. Бо останнім часом якось сумно від того, що коїться навколо.
Щодо поганого, то його трішки більше. Основне — це природні катаклізми, що сталися в Америці та Японії.
Оскільки я психолог і займаюся дитячою психологією (до речі, виховання дітей взагалі вважаю стратегічним питанням), то мене дуже вразило і засмутило те, що естафету безкультурної революції серед дітей, яку своєю передачею «Кумири та кумирчики» розпочав телеканал «Інтер», підхопив телеканал «Студія 1+1» зі своєю передачею «Хочу стати зіркою». Я не знаю, в які двері треба стукати, щоб у нас щось змінити. Фактично такі передачі порушують Конвенцію ООН про права дитини, яка гарантує право дитини на відпочинок та дозвілля і право брати участь в іграх та розважальних заходах, що відповідають її віку. В подібних передачах це абсолютно не враховано, і я вважаю, що вони завдають шкоди не тільки моральному, а й психічному благополуччю дитини. Бо своєрідне заохочення бути зіркою, виконання шестирічними дітьми таких пісень, як «муси-пуси, я вся горю во вкусе», «шоколадный заяц, ласковый мерзавец», навряд чи можуть привести до чогось хорошого. Я вважаю, що це — удар по найціннішому, що у нас залишилося, по майбутньому України — дітях. Інше неприємне враження теж пов’язане з телебаченням — повернення на екран В’ячеслава Піховшека. Думаю, якщо людина себе дискредитувала, то варто було змінювати не тільки бачення, а ще й обличчя. Можливо, треба було враховувати, що в певної частини людей є «алергія» на якесь обличчя, оскільки все ще живуть у пам’яті негативні реакції і переживання. Думаю, що я не одна така. (В той же час, як пояснила нещодавно в інтерв’ю «Дню» генеральний продюсер «1+1» Ольга Герасим’юк, «це дуже телевізійно, коли в ефірі з’являється людина, з якою ви сперечаєтеся, до якої багато людей ставляться негативно. Крім того, В’ячеслав представляє думку людей, які не голосували за нинішні зміни і досі проти них». — Ред. ).
Володимир СЕРГІЙЧУК , доктор історичних наук:
— Радості мало від того, що провідники Майдану почали привселюдно з’ясовувати свої особисті незгоди, виясняти їх на рівні дріб’язковості. Це не додає оптимізму українському суспільству, яке виходило на Майдан з вірою в те, що саме згуртованість і єдність дасть можливість країні йти вперед. Я вважаю, що Президент зробив свою заяву невчасно. Це розбило надії багатьох людей, які вірили в те, що в Україні є єдина команда, яка, як вважалося, зібрала в себе всі найкращі сили, що поставили собі за мету будівництво і утвердження української держави. Те, що сталося, особливо ті коментарі, які йдуть з обох боків, — не на користь єдності українського народу і всій українській справі. Вважаю, що в цій ситуації, звичайно, є вина й Президента. Адже ми сподівалися, що він, прийшовши до влади, буде спиратися на національно свідомі сили, але виявилося, що підхід — інший. І коли ми чуємо про те, що такі представники української еліти, як поет Дмитро Павличко, не можуть потрапити до Президента, то це дуже засмучує. І тому в мене, наприклад, більше суму, аніж радості від тих подій, які сталися останнім часом. Проте думаю, з часом Президент зрозуміє, що українську державу можна будувати тільки спираючись на національно свідомих людей.
Володимир ШЕВЧЕНКО, професор, заслужений працівник народної освіти України:
— Неприємні відчуття почалися ще з другого вересня, коли все людство відзначало шістдесятиріччя перемоги у Другій світовій війні над фашизмом і мілітаризмом. Це є проблемна подія, яка перевершує багато чого з того, що трапилося сьогодні. Сталося так, що днями я перебував у селі Косенівка Уманського району Черкаської області, де до цієї дати, завдяки турботам односельців та керівництва Черкаської області і Уманського району, було відкрито Музей пам’яті Кузьми Дерев’янка, генерала, який поставив крапку у Другій світовій війні, підписавши з радянської сторони акт про капітуляцію Японії. На мою думку, це легендарний українець. І, якщо вже про це говорити, неприємно, що за цей час керівники нашої держави різних гілок влади, очевидно захоплені власними чварами та звинуваченнями, ніяк не відзначили і не згадали про перемогу людства у Другій світовій війні. Крім мешканців села Косенівка. Прикро, що до цього часу, не зважаючи на численні звертання громадськості, преси, не вшановано пам’ять Дерев’янка, що досі з цього приводу ми не маємо ніякого відгуку від влади. А відставка Кабінету міністрів та інших владних осіб — це, як кажуть, робочий процес. Сьогодні один уряд, завтра інший... А є речі, обов’язкові для всіх урядів, усіх керівників, речі, які не втрачають своєї цінності.
