Як зазначають деякі наші експерти в приватній бесіді, політична ситуація, що склалася в країні останнього тижня, через особисті образи й політичні зради примусила гірко плакати навіть тих, хто не плаче, відчуваючи фізичний біль. В одних — розчарування, в інших — почуття безвиході, а в третіх — нові надії. Така українська політика... Детальніше про настрої в суспільстві — в рубриці «Що хорошого? Що поганого?».
Олексій МАЦУКА , директор Донецького інституту інформації:
— Найважливішою темою стало формування коаліції та її подальша доля. Дзеркальне відображення першої теми — призначення прем’єр-міністра й, не менш важливо, можливість розпуску Верховної Ради. На мій погляд, у вказаний період часу актуальною також була тема вступу або невступу в НАТО й обговорення- смакування палаткових містечок у Києві. 3 серпня ми зіткнулися з реальним утіленням формування нового образу Блоку Юлії Тимошенко, а саме: слово «шок» замінило інші слова — «надія», «демократія» й «розвиток». Віктор Ющенко вміло обвів усіх навколо пальця — зранку він за розпуск Ради, вдень — консультується з Януковичем, а пізно ввечері — готовий призначити лідера «регіоналів» прем’єр-міністром. Президент використовує у своїй лексиці словосполучення «дорожня карта» (road map), яке замінило радянське «генеральний план». Від перейменування, як відомо, суть не міняється. Але змінюється ставлення до проблеми.
Василь ПОПКОВ , професор, політолог (Одеса):
— Позитивним є те, що до фіналу, нарешті, прийшли ці довгі консультації з приводу прем’єр-міністра й розробки всієї системи стратегічного курсу України. Позитивно, що Президент усе-таки знайшов у собі сили піднятися над вузькополітичними горизонтами й зрозуміти, що Україна зараз — дуже складна держава, дуже складний народ із різними соціокультурними, національними та мовними орієнтаціями. І в загальному політичному руслі необхідно враховувати всі ці особливості й нюанси. Вважаю, що система, коли Президент дотримується одних політичних переваг, а прем’єр-міністр — інших, коли існує коаліція й коли буде могутня опозиція у вигляді БЮТ, дуже непогана. Вона являтиме собою систему політичних стримувань та противаг, які стихійно склалися в українському суспільстві й українській історії. Я вважаю, що для формування культури свободи в українському суспільстві, це — найбільш сприятливі умови. Але в тому контексті, в якому зараз склалася наша політична коаліція й політична ситуація загалом, в принципі, ніхто не може бути впевненим, що в нього абсолютно розв’язані руки. Кожна політична сила досить жорстко обмежена позиціями й інтересами інших політичних сил. І, на мою думку, це — плюс. Але тут важлива ще й позиція самого громадянського суспільства. Річ у тому, що ми як представники громадянського суспільства не повинні спати в цій ситуації. Ми повинні зрозуміти, що із жодним із політичних лідерів — чи то Ющенко, Янукович, Мороз, Симоненко й так далі — не пов’язана орієнтація на тему свободи. Жодна з партій не може бути монополістом у цих питаннях. Свобода народжується якраз у протистоянні всіх цих партій. І це ми повинні чітко розуміти. Більш того, в цій досить відкритій конфліктній ситуації ми повинні реалізовувати свої громадянські права й нарощувати самосвідомість. Тому для мене деякі політичні надії пов’язані саме з тими процесами, які зараз відбуваються. Слава Богу, що вони завершилися не розпуском парламенту, не можливою громадянською війною, як це було в період трагічних російських подій, коли Єльцин фактично санкціонував розстріл парламенту. І, незважаючи на те, що Ющенка критикують, вважають його нерішучим Президентом, у нього вистачило рішучості не піти на повідку таких ось негативних тенденцій, побудов, пов’язаних із розпуском парламенту. Вважаю, це той самий плюс і та сама надія, які говорять, що Україна дійсно розвиватиметься дещо іншим шляхом, ніж Росія, тобто в більшій мірі зростатимуть тенденції й наростатиме коріння культури свободи. Створювати культуру свободи — це, вважаю, зараз першорядне завдання, незалежно від того, як до якої політичної партії людина ставиться.
Тамара ТРАЦЕВИЧ , голова Ради Центру прав людини «Древо життя» (Харків):
— Хороше — побачила свого районного депутата (від Партії регіонів), що збирається допомогти нарешті навести у дворі порядок (так, дрібнички — домогтися, щоб домостили пішохідну доріжку, аби під час дощу не грузнули «по вуха»; допомогти дрібному підприємцю знайти для складу з пляшками місце, краще за наш двір...). Погане — немає впевненості, що ентузіазму та коштів не забракне. Хороше — вийшла друком збірка «Європейська і євроатлантична інтеграція очима молоді», на виході — «Європейська та євроатлантична інтеграція крізь призму якості життя». Погане — шкода роботи, оскільки є гадка, що Державні програми інформування громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції на 2004—2007 роки будуть саботуватися так само, як і за часів попереднього прем’єрства їх автора. І шкода, що на референдум щодо НАТО (якщо до цього дійде, в чому є великі сумніви) пересічний українець прийде з уявленнями часів «холодної війни» та новітніми страшилками.
Добре — є надія, що нарешті закінчився сезон «верховних зрад», урочисто відкритий живою моделлю «порядного політика» Мороза, і не менш урочисто закритий нині діючим «народним президентом», одним із чільників зміни політичної системи. Між ними — і щирий ленінець Симоненко, і послідовний федераліст, поборник міноритарної мови та запеклий антинатовець (перелік чеснот можна продовжити) Янукович. В «Нашій Україні», начебто, розмірковують, а чи залишати Президента в опозиції до самого себе на самоті. Не всі, правда. Можливо, тільки автори гасла «не зрадь Майдан»?
Як, наприклад, Віктор Федорович буде пояснювати своїм виборцям зраду обіцянок про другу державну мову? Та дуже просто — надумана проблема і розв’язується так само швидко, як надумується: росіяни як вільно користувалися рідною мовою, так і будуть надалі. А щодо другої державної, то посада прем’єра важливіша — зрозуміють, тим більше, що зраджений виборець свій голос забрати все одно не може. Щодо НАТО — ще простіше: в НАТО ж теж не дурні сидять і, розуміючи, що на справжніх демократії, верховенстві права, свободі слова можна вишити хрестик до кращих часів, самі на осінньому саміті в Ризі не запропонують План дій щодо членства, що для всіх інших претендентів ставав логічним завершенням інтенсифікованого діалогу. Подивимося, мовляв... Тож, гадаю, до референдуму просто не дійде. Та й ЄС, що обіцяє співпрацювати з будь-яким демократично обраним урядом, навряд чи буде вигадувати алфавіт, в якому букви «Я» просто не існує, достатньо буде програми «сусідства», яка, у всякому разі, найближчими 20 роками не стане програмою членства. Федералізм — а навіщо? Влада і так отримана, та ще й з рук найдемократичнішого Президента. Про участь «блудної молодшої сестри» промовчу.
Простіше Симоненку: ми у владі, а переможця не судять, тим більше, що заради перемоги. Слизький Мороз — в переможцях: за п’ять років не тільки в суспільстві забудуть зраду, а й однопартійці ще пишатися будуть, бо де ж ще політична сила, що отримала підтримку 6% виборців, опиняється на політичному олімпі. А Луценко, одне з облич Майдану, — стояти під прицілом снайпера, як в Харкові, — дозрів, а про моральність говорити — замолодий. Складно Віктору Андрійовичу: чи репутація миротворця варта репутації чесної людини? Не хотіла б опинитися на його місці («тяжела ты, шапка Мономаха»), тому й судити не буду.
А чому, до речі, ні в Німеччині, ні в США, ні навіть в запальній Італії після виборів не шантажують громадянською війною, розколом суспільства, та й розчарування в тій частині суспільства, що підтримувала політсилу, що програла, не таке, як у нас? Чи не тому, що там йдеться про змагальність влади, а у нас — систем: одні хочуть «як було», інші — мрійники.
Та найскладніше молоді, яка, навіть проти своєї волі, все одно виховується на прикладах старших. Чи насправді мета виправдовує засоби? Чи насправді мораль на хліб не намажеш? Чи насправді демократія така погана, хоч і краща за інше? Чи не краще бути слугою, який хазяїну милостиню подає (як схоче), ніж хазяїном? І чи варто мріяти?
Хороше — на наступні президентські вибори можна особливо не витрачатись, бо ім’я вже відоме. Погане — чи вистачить у хазяїна коштів, аби оплачувати ще майже три роки літаки, «хатки» та інші «дрібнички» слуг. Хороше — вже найближчими днями дізнаюсь, чи не забагато у нас свободи слова.
