Цього тижня головною подією для обговорення було, звичайно ж, «Євробачення» — рівень проведення конкурсу та його результати. Але й окрім перебігу цього музичного форуму було на що звернути увагу нашим експертам. Детальніше — у щотижневій рубриці «Дня».
Валентин КОВАЛЬ , генеральний продюсер каналу М1:
— Головна подія тижня — це «Євробачення». Як мінімум, «ми зробили це», і рівень був дуже високий. Для мене як телевізійника прикрим було, що майже всі гроші витратили на оренду іноземної техніки та сплату іноземних гонорарів, хоча був шанс отримати сучасну знімальну техніку, якої у НТКУ майже немає. З боку шоу — все було на найкращому рівні, принаймні Київ такого не бачив ніколи. Знову ж таки, приємно, що весь продакшн був українським. Стосовно музичного наповнення — конкурс є конкурс, відповідно пісні були саме «змагальними», а не шоу-бізовими. Ледь не єдина нормальна пісня була у Данії, і я вболівав за них ще з полуфіналу. Дівчина з Мальти довела, що гарний голос і гарна пісня можуть замінити будь-яке шоу.
Але дуже важливо не переоцінювати «Євробачення». Країни з розвинутим шоу-бізнесом завжди виглядають на ньому слабо, проте шоу-бізнесові «початківці» лізуть геть із штанів, адже це — чи не єдиний спосіб заявити про себе в Європі. Цього року в України завданням-максимум було презентувати країну та її можливості саме організаційно та іміджево, і з цим впоралися. Про українських конкурсантів говорити нема чого: півроку тому ми про них взагалі нічого не знали... Я не можу сказати, що у захваті й від пісні, й від виступу, й від перемоги Хелени Папарізу. Я був би радий, якби перемогли датчани або ізраїльтянка, або — врешті-решт — Мальта чи Молдова. Хелена, вірніше її перемога — типовий продукт промо-технологій, які минулого року використовувала Руслана. Як на мене, цікаво було б порівняти кількість голосів під час «Євробачення» і кількість учасників тоталізатора.
Схоже, критерії оцінки не змінюються: як правило, сусіди голосують за сусідів. Перемогти можна, якщо правильно використати час та можливості, які надаються учасникам у багатьох країнах під час промо-турів. І якщо бути оригінальними і — головне — гармонійними, як це було в Руслани.
За моїм досвідом, циклічні конкурси часто страждають від копіювання попередніх перемог. Ледь не третина учасників так чи інакше копіювала підходи Руслани, і при цьому оригінальність дуже страждала. Мене здивувала турецька пісня від Британії, хоча зроблена вона була ідеально. Угорський чардаш більше був схожий на ірландську жигу, але це — наслідок популярності саме «Lord of the Dance». Шведська співачка, яка виступала від Греції (нагадаємо, що Хелена Папарізу народилася у Швеції в грецькій родині. — Ред. ), була абсолютно гармонійною, що «зачепило» серця тихої та спокійної Європи, отже, маємо результат!
Сергій ДЖЕРДЖ , президент Всеукраїнської громадської організації «Демократична дія»:
— Таки-так, найважливішою подією минулого тижня було проведення конкурсу «Євробачення-2005» у Києві. Передбачення, базоване на попередній історії конкурсу, говорило про те, що двічі підряд жодна країна не перемагала. Все відбувається й розвивається подібно синусоїді. Тому хоч би хто представляв Україну на 50-му конкурсі, ймовірно, перемога б не зустріла українського учасника. Таким чином, ті наші зірки та лідери десяток і двадцяток, які не стали репрезентантами України на цьому престижному пісенному конкурсі, не втратили свій шанс зробити це наступного року. Така можливість залишається. Є час на підготовку, на створення справді популярного шлягеру та ознайомлення з ним як України, так і решти країн, конкурсанти яких представлені на «Євробаченні» (дивись карту країн-членів НАТО, країн-членів ЄС або хоча б ОБСЄ). Якщо виконавець буде абсолютним переможцем і в Україні, то є всі підстави сподіватись на перемогу в наступному конкурсі, що відбудеться в Греції.
У якiйсь мірі не програла і наша група «Ґринджоли». Гурт виріс, став відомим, і є всі умови для подальшого зростання та утримання популярності. Все залежатиме власне від самих хлопців з «Ґринджол». І, на мій погляд, це справедливо, що вони представляли Україну. Вони це заслужили перед суспільством, перед нами. У період помаранчевої революції ми не могли слухати нічого іншого, крім революційних новин та революційної музики. Ми хотіли, щоб усі розділили з нами цю емоційну експресію, або хоча б її почули.
Аліна ПОЧЕКУТОВА , директор Асоціації сприяння жіночому підприємництву (Вінниця):
— Минулого тижня з’явилася можливість поїхати в Донецьк. Я ніколи не була в цьому місті. Очікувала побачити суцільну техногенну катастрофу, а побачила місто, схоже на вишукану орхідею. Місто із високим добробутом, чудовими парками, вражаючими новими будівлями, де магазини схожі на витвори мистецтва, а кав’ярні оздоблені фонтанами та басейнами із золотими рибками. А залізний квітучий сад майстрів художнього ковальства вразить будь-яку уяву. Процвітаюче місто з помірними цінами, хоча одразу ж відчувається, що тут обертаються великі фінансові потоки. Таки спрацьовує механізм вільної економічної зони! Однак, з другого боку, хіба не того ми добиваємося, щоб нові багаті не вивозили свої гроші за кордон, а вкладали їх тут — в нові будівлі, магазини, готелі, як у Донецьку?
На центральній площі Донецька — справжня майданна демократія. Біля пам’ятника нашого «Великого Мао», тобто товариша Леніна, стоять палатки на підтримку екс-губернатора, а місцеві жителі залюбки водять на екскурсію в торговий центр «Білий лебідь», з яким пов’язані офіційні звинувачення обласного лідера. Одним словом — площа живе! Вражають також шедеври настінної демократії. Наприклад, такий: «Мы вместе, но не многие знают, в каком», а внизу припис: «Може, ви і «вместе», а ми разом». По дорозі до Донецька двохметровими літерами виведено півкілометровий гігантський лозунг: «Демократія — це, перш за все, чітке дотримання законів». Та це не зовсім так. Демократична держава просто не може дозволити собі існування законів, дотримання яких вона не може забезпечити. Класичний академічний приклад: якщо в державі існує закон і його порушують декілька сот людей, то держава саджає їх у тюрми. Якщо ж це роблять десятки тисяч, то демократична держава не карає порушників вибірково, а відміняє закон. Бо він більш не діє. На жаль, в Україні ще так багато законів, які не діють. Але і в Європі не все так однозначно. Наприклад, у французькій конституції записано, що в парламенті жінки мають бути представлені на рівні 50%. А їх там навіть менше третини. Не дотримуються своєї конституції французи, але й не змінюють чомусь...
А що ж поганого в Донецьку? Коли ми вечеряли в ресторані, моя дитина гралася біля фонтанчика. Раптом прибіг кремезний хлопець і почав кричати: «Чия дитина?» На питання «А в чому справа?» відповів: «Ми воду обробляємо хімікатами, щоб вона в басейнах не цвіла, а ви руки мочите». Це звучало смішно, оскільки в басейнах, куди стікала вода, плавали рибки. Просто жінка з дитиною — це не їхня цільова споживацька група. Вони розраховують лише на нових багатих. От коли ресторани почнуть орієнтуватися на середній клас — тоді в Донецьку буде все в порядку.
