Схоже, що більшість українців спокійно підуть у відпустку лише разом з політиками. Бо поки парламентарії сперечаються, діляться портфелями та обговорюють, який, на їхню думку, розвиток потрібен Україні, спокійно влежати на пляжах вдається не кожному. Хоча всі вже й стомилися пропонувати можновладцям налагодити стосунки одне з одним та поступитися власними амбіціями. Що хорошого, що поганого помітили експерти «Дня» цього тижня — у нашій традиційній рубриці.
Володимир КОРОБОВ , завідувач кафедри філософії і соціології Херсонського національного технічного університету:
— Ми у Херсоні ні про що інше, крім як про муки української демократії, які, мабуть, зараз охоплюють всі регіони країни, говорити не можемо. Не дали українські політики нам влітку відпочити. Нас трясе від усіляких суперечок, домовленостей, що змінюються чи не щодня, і ми знову, як під час помаранчевої революції, не вимикаємо наших телеприймачів. Приємною звісткою стало проведення за ініціативою Президента загальнонаціонального круглого столу. Добре, що він був виведений за стіни Верховної Ради і до участі в ньому були запрошені навіть ті люди, які не ввійшли до парламенту. Відкритий діалог та пошуки нового формату вирішення парламентської кризи — це завжди добре. Однак я і багато моїх друзів та знайомих чекаємо на нову — не антикризову чи партійну — пропрезидентську коаліцію. Адже лише за існування такої коаліції можна будувати єдину політику розвитку держави. Думаю, що це був би правильний шлях. Напевно, якби Ющенко перестав скрізь говорити, що він тут ні при чому, то вона була б сформована скоріше. У Польщі боролися два Качинських, а у нас — два Віктори. На жаль, у Ющенка немає близнюка на посаду прем’єра, але ми бачимо по ТБ, що Янукович і Ющенко і так стають все більше схожими одне на одного: чи то через нерішучість, чи то через пошуки виходу із ситуації неконституційними шляхами. Хоча, може, вони одне одного так навчають. Але головна проблема полягає в тому, що відбувається глобальна дискредитація української демократії. Її ідеали потоптані, національному руху загрожує небезпека. А розчарування національної еліти в демократії навіть більше, ніж розчарування світової спільноти. І це дуже хвилює. Адже компрометується навіть сама суть парламентаризму. Є побоювання, що причиною цієї кризи українці будуть називати саме демократію і парламентаризм. Такі крайнощі спостерігаються вже сьогодні. Замість того, щоб вибудовувати демократію, люди вже погоджуються її поламати. Бо людям уже страшенно набрид політичний фарс. Вони вже відмовляються раціонально сприймати будь-які і будь-чиї пояснення. Якщо говорити про динаміку політичних уподобань, то, безумовно, через неспроможність домовлятися «помаранчеві» сили втрачають підтримку населення. А всю відповідальність перед народом та партійцями за те, що нині відбувається в країні, покладають на Президента. У цій ситуації він виходить крайнім. Однак ще жевріє надія, що битва титанів закінчиться на благо України.
Ольга КОНОЩУК , художниця, член Спілки художників України:
— На жаль, погані новини регулярно з’являються на перших сторінках українських газет. Приємних новин — мало. Тому мене особисто радує те, що я маю змогу писати нові картини та серйозно готуватися до персональної виставки в Челсі, що цього тижня у Києві в «Тойота Центрi» відкрилась експозиція моїх картин, і всі бажаючі, хто витрачає свій час на політичні баталії, можуть замінити його на час для мистецтва.
Анжеліка ЧЕРНЯХІВСЬКА , художниця, співачка, група «Ельф»:
— Видався важкий тиждень для всіх нас. Особливо через парламентські перипетії. Усі спостерігають, а вдіяти ніхто з нас нічого не може, аби в країні знову настав лад. Днями мої друзі-журналісти робили репортажі з палаток під Верховною Радою. З початку тижня, як їм казали, мітингувальники очікували найгірших сценаріїв розв’язання політичної ситуації. Добре, що поки що нічого трагічного не сталося. Була напруженість від того, що твої близькі мають бути у вирії таких подій. Ось ця невизначеність, знервованість і безпорадність народу в ці дні, напевно, нікого не могла залишити байдужим.
Добре, що Президент хоче миру, має надію на цивілізовані вирішення проблеми і демонструє рівень політичного сприйняття і політичної культури, яких одні конфліктуючі мають дотримуватися, а інші — до них дорости.
