Для мільйонів людей трагічною звісткою стала смерть Папи Римського Івана Павла II. За словами опитаних нами експертів, у багатьох увесь тиждень пройшов у жалобі за цією людиною. Детальніше — у щотижневій рубриці «Дня».
Владислав ВЕРСТЮК , доктор історичних наук, професор, Інститут історії України:
— Не може не пригнічувати смерть Папи Римського Івана Павла II. Думаю, банально говорити про якесь історичне значення цієї людини. Це і так очевидно. Мене особисто ця звістка поставила перед необхідністю звернути увагу на суєту нашого повсякденного життя. Бо якщо людина не відчуває свою причетність до чогось високого — чи то до нації, чи то до всього людства, чи навіть до якихось вищих сил, які пов’язані з нашими віруваннями, то вона не може розуміти призначення свого життя. Папа ще раз повертає нас обличчям до вічних, глобальних, філософських і ідеологічних проблем. Напевне, в цьому я вбачаю його особливість. І, думаю, ті мільйони людей, які мали змогу і кинулися в Рим, щоб попрощатися з Папою, теж мають почуття, які показують нам мізерність наших особистих амбіцій. У даному випадку, не пов’язаних iз вірою, культурою, національною ідеєю. А решта подій на цьому тижні просто відходять у тінь. Навіть поїздка Віктора Ющенка до США.
Ігор КАСПРУК , президент громадської організації «Європейський діалог» (Львів):
— Не стало Папи Івана Павла II. Це був незвичайний Папа, який зробив дуже багато відмінного, ніж його попередники. Він — моральний авторитет. Світла й велична постать. Оскільки я зі Львова, то бачу, що тут за ним дуже сумують. Тому через таку втрату тиждень був сумним.
Друге, це — міжнародний політичний успіх України, якого досягнуто завдяки візиту Президента Ющенка до Сполучених Штатів. Після такої багаторічної прохолоди в українсько-американських взаєминах — це плюс. Тому було приємно спостерігати зовсім інший фон. У той же час треба думати, що має принести такий «зовнішньо-політичний туризм» та активність наших керівників, про якісь конкретні економічні результати та успіхи. Вони мають бути побудовані не тільки на зовнішніх впливах, але й на внутрішніх змінах. Зараз у багатьох людей закрадаються побоювання. Бо з’являється багато новацій, які можуть не одразу дати ефект. Приходять нові люди, які, можливо, лише через деякий час зможуть зрозуміти ситуацію, спробувати змінити її на краще. Проте нас ще чекають вибори. Треба щось робити, щоб цей проміжок часу знову не був втрачений для людей.
Крім того, ми допомагаємо нашій партнерській організації провести конференцію «Туризм для людей iз обмеженими можливостями». Колись я з моїм приятелем побували у Канаді. Ми помітили, що в них на вулицях дуже багато таких людей. А потім проаналізували, обмінялися думками й зрозуміли, що там ці люди ведуть повноцінне життя. У нас їх явно не менше. Просто у нас для них не створені такі умови, які б дозволяли, наприклад, заїжджати у візку в магазин чи будь-який заклад. Тому хочеться створити таку інфраструктуру, яка дійсно дозволить цим людям відчувати себе потрібними, вести повноцінний спосіб життя. Наприклад, Карпати називають Меккою туризму. А спробуйте знайти там базу, де могла б відпочити людина у візку. Це складно.
Лаврентій МАЛАЗОНІЯ , телепродюсер:
— Я, напевно, як людина, змучена «інформаційним нарзаном», і добре, й погане сприймаю якось пунктирно — за живе рідко зачіпає, просто відкладається в пам’яті для якогось аналізу. Мільйони людей перебувають у щирій жалобі через те, що пішов iз життя Папа Іван Павло II. Я не знаю, чому я ніколи так не називав його про себе. Він завжди був (і залишиться) для мене Каролем Войтилою. Великим, іронічним, веселим, мудрим поляком... Я не знаю, яким він був насправді, як важко йому було бути таким, яким запам’ятав його світ. Не знаю. Але мені чомусь буде його не вистачати. Ось зараз пригадав, як декілька років тому побував у Ватикані: площа Св. Петра, японські туристи, озброєні фото- й відеокамерами. Вони переміщаються зграйками, їх можна побачити скрізь, і їх цікавлять тільки гід і який-небудь об’єкт... Раптом вони всі разом опускають апаратуру, повертають голову в бік собору св. Петра і якось старанно-повільно рухаються в ту сторону. Там був Кароль Войтила. І поки він був на площі, ці японці жодного разу не користувалися своєю апаратурою, навіть гід випав iз їхнього фокуса. Навряд чи вони розуміли його, але напевно відчували... Мене цікавили бекграунди багатьох топ-персон, але чомусь подумки я завжди порівнював двох — Че (Конкістадора Свободи) та Войтилу (Теолога Свободи). Свобода Войтили сильніша, хоча лицемірство в релігії не зникло, як і лицемірство в революціонерах а-ля Че.
Перепрошую, але не сподобалися прослуховування телефонних розмов журналістки Лілії Буджурової, продовження серіалу «Плівки майора М.», вендета «нових» проти «старих», що набирає обертів. Взагалі, не подобається спільне у фірми Microsoft і української влади — обидві обіцяють виправити помилку в наступній версії. А там замість грабель можуть з’явитися вила.
Мене тішить, що допомогли Насті Овчар. Багато хто говорить, що це грамотний піар Президента Ющенка та нової влади. Не має значення, піар чи не піар, важливо, що людині допомогли. І якщо кожний, у кого є можливості, готовий допомогти дітям, і не лише дітям, просто людям, то мені це подобається. Це по-людськи, це частина тієї Теології Свободи, яку проповідував Кароль Войтила. І не треба соромитися допомагати, боятися, що хтось вважатиме таку турботу піаром. Нехай хтось вважає, що Григорій Суркіс, перерахувавши на потреби міської клінічної лікарні №10 сто тисяч гривень, не чекаючи, чим завершиться його судова суперечка з Костянтином Григоришиним, дав віртуального ляпаса останньому. Нехай Григоришин не поскупиться й у вигляді алаверди відстебне мільйон на ліки для туберкульозників. Хто буде заперечувати проти такого піару?
