Звернення Президента України з закликом «думати по- українськи» учасники дискусії в газеті «День» (див. № 10 від 27 січня) називають чомусь рекламою. Але рекламою чого?
І що означає «думати по-українськи»? Думати українською мовою чи думати так, щоб не було шкідливих для України думок?
У першому випадку людей, які думають не по-українськи, закликають відмовитися від рідної для них мови, другий варіант нагадує проект Козьми Пруткова «О введении единомыслия в России».
Нав’язливе звучання цього тексту, в якому немає жодної мудрості, принижує та ображає слухачів. У його простоті є щось від читаних у радянському календарі східних прислів’їв: «Без грошей подорожувати не можна», «Голим на дорогу не вийдеш» тощо.
Якщо це реклама, припустiмо, патріотизму, то її застосування досягає мети, протилежної задуманій. Адже треба враховувати, що на радіо і телебаченні будь-яка реклама — це своєрідне насильство над особистістю. Рано чи пізно вона викликає роздратування або навіть ненависть у тих, кому адресується.
При зверненні до нащадків треба, вочевидь, пам’ятати, що є визначувана здоровим глуздом часова дистанція, при перевищенні якої люди вже не можуть вважати себе причетними до справ предків, пишатися ними, відповідати за них.
Через 60 років після війни німці виплачують за провину своїх предків грошову компенсацію остарбайтерам. А от Жириновський фразою «Ми перемогли шведів під Полтавою» викликає лише думку про те, що ми до цієї перемоги непричетні.
Кампанія з поширення вимоги «думати по-українськи» настільки недоречна, протиприродна, що видається неймовірною. Її організатори розраховують на ту ж саму невибагливу публіку, що й організатори концертів Поплавського, що й автори «Шоу довгоносиків» і «Повного мамаду», які, на щастя, припинили своє існування.
На мою думку, треба цю кампанію негайно припинити.
