Те, що відбулося в Криму, й відбувається на сході України, і експерти, й громадськість пояснюють імперською сутністю Росії, нездоланним із часів Івана Калити її бажанням «собирать русские земли», месіанством тощо. Усе це не підлягає сумніву. Проте, враховуючи щойно зазначені чинники, є, як на мене, нагальна потреба детальніше розібратися саме в останніх подіях, чому Росія вчинила так, як вчинила.
Ті, хто бодай найменшою мірою цікавиться політикою, пам’ятають, як в останній період свого президентства Янукович багаторазово (поза сумнівом — вимушено) відвідував Путіна. Це й тоді викликало занепокоєння. А зараз стало цілком зрозуміло, що той вперто схиляв Януковича до членства України в Митному союзі, відмовляв від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, погрожував; цілком імовірно, шантажував, натякаючи на можливість оприлюднення матеріалів кримінальних справ, за якими Янукович двічі відбував покарання. Й це принесло результат: хоча й не власними вустами, а вустами свого підручного М. Азарова Янукович оголосив про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
Таких могутніх, потужних акцій протесту, якими українське суспільство відповіло на дії влади, не очікували ані Янукович, ані Путін. Знову ж таки, під тиском Путіна Янукович вдався до силового варіанту, результатом якого, разом із оточенням, стала його втеча з країни. Путін, звісно ж, був обурений слабкою вдачею Януковича й збагнув: влада, яка прийде на зміну януковичам, візьме чіткий курс на Європейський Союз і НАТО.
Ось тоді й сталося друге приєднання Криму до Росії й те, що зараз коїться на сході нашої країни.
Така моя версія. Буду вдячний як за аргументоване її заперечення, так і за додаткові аргументи на її користь.
