Я цілком поділяю позицію, висловлену Владiмiром (Володимиром) Лєсним, автором статті «Як чуємо, так і пишемо? Аргументи проти «перекладу» імен і прізвищ» (див. № 213 «Дня»), хоч ця тема «болить» мені з протилежного боку — я наполягаю, щоб у російськомовному середовищі до мене звертались на ім’я «Павло».
Щодо актуальності теми статті, то вона є настільки актуальною, наскільки є актуальною сама дискусія щодо російської й української мов взагалі та, зокрема, того, чи є ці мови різними мовами. Я, звичайно, вважаю, що вони є різними мовами і вважаю статтю надзвичайно своєчасною.
До аргументів, наведених автором, вважаю за доцільне додати таке:
мені жодного разу не вдалося пояснити іноземцям «логіку» манери «перекладати» імена з української на російську та/або навпаки — вони просто не могли зрозуміти, як таке може бути.
Скрізь (в усіх країнах) надзвичайно ретельно ставляться до транслітерації іноземних імен та прізвищ, але на додаток намагаються (скрізь, де є технічна можливість) навести й написання оригіналу — мовою тієї країни, звідки походить особа, про ім’я та прізвище якої йдеться.
З повагою та найкращими побажаннями
