До восьмиріччя газети в рубриці «Я люблю тебе, «День» у теплих привітаннях постійних авторів та читачів звучали щирі слова вдячності за те, за що ми любимо «День». Я не буду повторюватися, бо не зможу освідчитися в любові краще, ніж це зробили відомі політики або просто звичайні громадяни України: Леонід Кравчук та Микола Жулинський, Лариса Скорик та Олег Скрипка, Сергій Бовкун та Георгій Москальов та інші. До їхніх слів із задоволенням приєднуюся.
Але ось що подумалося мені, наївному громадянинові, на 14-му році незалежності України. Адже, напевно, є серед читачів, у тому числі серед політиків та людей, які стоять при владі, персоналії, у яких публікації певної тематики не викликають захоплення, і вони кривляться, читаючи газету, як від зубного болю. Для них я завів би рубрику: «Кому не подобається «День»? Чому? Напевно, тому, що за допомогою «Дня» ми навчилися глибоко аналізувати події, що відбуваються, і завдяки об’єктивній інформації робимо самостійні висновки; і тому газета стала своєрідним вихователем світогляду своїх читачів. Беру на себе сміливість виступити в ролі оглядача кількох публікацій газети, а також навести деякі погляди древніх філософів, рекомендуючи їх політичній еліті України.
У зв’язку з цим ставлю запитання: а чи є у нас школи підготовки президентів, прем’єрів, віце-прем’єрів та інших членів уряду? Таких шкіл немає, — не чув! То чому ж вам, добродії-претенденти на ці посади, не скористатися школою газети «День»? Не забуду нагадування газети про книгу «Політика» древньогрецького філософа Аристотеля про різні типи державного устрою. Написав Аристотель книгу понад двадцять століть тому, але наскільки вона доречна для сучасної України! Здавалося б: читайте, панове, Аристотелеві постулати — вони прості і зрозумілі — і будуйте державу на благо народу, ми для того й делегували вам свої повноваження, і немає потреби винаходити велосипед. А як навчальний посібник, аби полегшити процес засвоєння порад філософа, я запропонував би прочитати книгу «Коментарі до Аристотелевої «Політики» видатного католицького філософа Фоми Аквінського і зробити її настільною книгою для всіх бажаючих управляти Україною.
Ще я запропонував би депутатам Верховної Ради та чиновникам, які охороняють закони і не приховують своєї приналежності до церкви, уважно прочитати статтю Михайла Войцеховського «Держава по-християнськи» («День» №171—172, 24.09.2004). Про державу як інституцію, з християнського погляду, автор доступно і просто веде розмову, починаючи з книг Біблії, в яких на перше місце висувається Закон: «... у державі найважливіші саме хороші стабільні закони, а не саме керівництво! Це природно, і погляд абсолютно інший, ніж пануючий сьогодні, коли мас-медіа стурбовані долею міністрів та партій, а закони дуже часто погані: несправедливі, іноді непотрібні, нечіткі». У цьому неважко пересвідчитися, послухавши сотні запитів депутатів Верховної Ради, які направляються до органів виконавчої влади. Якось дивно виходить: самі видають закони — і самі на них скаржаться. У Книзі пророка Ісаї (10,1) написано: «Горе тим, хто постановляє несправедливі закони і пише жорстокі рішення». Закони мають передусім захищати слабких. А хто у нас слабкі? Думаю, не менше 90% населення України, і багато хто з них, намагаючись знайти захист у суді, терплять фіаско через недосконалість законів.
І ще один фрагмент із Біблії (Книга Второзаконня 17, 14 — 20) згадується в тій самій статті — з якого випливає, що влада («цар») підкоряється закону, а не навпаки. Здавалося б, Божі заповіді представники політичної еліти знають і вдають, що дотримуються, однак порушують їх без усякого сорому...
Науку про суспільне призначення державного устрою газета «День» подає не перший рік, і при бажанні посадовим особам можна було чомусь давно навчитися. Наприклад, в «Актуальних старовинах» («День» за 10.11.2000) наводиться кілька витримок із уже згаданої «Політики» Аристотеля, і одна з них призначена для тих, хто прагне до влади: «Особи, які мають намір обійняти верховні посади, повинні задовольняти три вимоги: доброзичливо ставитися до існуючого державного устрою; мати достатні здібності для виконання службових обов’язків, а також бути чесними та справедливими... Найголовніше для будь-якого державного устрою — це налагодити за допомогою законів та постанов таку систему правління, за якої посадові особи не мали б можливості перетворювати державу на джерело збагачення». Злободенно звучить порада древнього філософа, за що, можливо, хтось і не любить «День».
Взагалі, поради древніх філософів продовжують залишатися актуальними і для сучасних структур держави, що було викладено і в матеріалі «Поради філософа» («День»№35, від 13.02.2004), де ставиться запитання: «Як позбутися недоліків владних структур?» Учитель Аристотеля, філософ Платон висловив думку, «що держава лише тоді буде щасливою, коли філософи стануть володарями або коли володарі стануть філософами. Однак не скоро прийде це щастя, якщо філософи не зволять хоча б давати свої поради посадовим особам, а ті — не зволять їх приймати». Платон правий, тому що і в наш час є філософи, до яких треба дослухатися. «День» у статті «Фронезис» (№206, від 14.11.2003) повідомляв: «Після відкриття для себе професора Сергія Борисовича Кримського ми в «Дні» зрозуміли, що держава просто зобов’язана двома руками схопитися за цю людину, дати їй можливість виступати у прямому ефірі як мінімум двічі на тиждень...». Хтось почув заклик газети, і чи часто ми зустрічали в ефірі Сергія Кримського? Його висловлювання про політику та політиків високоморальні і толерантні: «...Політика в сучасному суспільстві вимагає не лише спеціальних знань, але й виступає, за визначенням Аристотеля, як фронезис, тобто практична мудрість, що передбачає наявність багаторічного досвіду і розуму, настояного на совісті». «Справжнім політичним даром є мистецтво руху в коридорі різних голосів та думок...». Панове! Прислухайтеся до поради Сергія Кримського: «Успіх — це результат виправлених помилок».
